Ділова українська мова » Предмет і завдання

Гуманістична спрямованість етики спілкування та її значення

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:12:00 +0000

Загальнолюдські цінності, в основі яких лежить загально¬людська мораль, не є чимось сталим, незмінним. Вони на¬повнюються новим змістом, можуть мати інший рівень значущості. Однак упродовж усієї історії людства цінувалися такі чесноти, як правдивість, співпереживання, ввічливість, підтримка інших, передусім слабких і молодших, повага до старших за віком і статусом та ін. Водночас засуджувалися брех¬ливість, брутальність, нечесність, жорстокість, байдужість до інших, агресивність, нетерпимість.
Великі гуманісти минулого були філософами й психологами вод¬ночас. Вони усвідомлювали, що природу людини можна зрозуміти, лише виявивши норми й цінності її життя. Оскільки людина є мірою всіх речей, вона є найвищою цінністю й головним багатством суспільства. Розвиток цього спрямування в етиці та пси¬хології сприяв становленню гуманістичної етики та психології.
Гуманістична етика — напрямок у філософії, що поширився у США з 20-х років XX століття (І. Файт, К. Гарнет, І. Левін та ін.). Автори цієї теорії тісно пов’язують моральність з психологією окремої особистості, певною мірою виокремлюючись від загальних прин¬ципів моралі. У сучасній інтерпретації ідеї гуманістичної етики обґрунтували Ж.-П. Сартр і Е. Фромм. Так, останній зазначав, що лю¬бов до себе, яка неможлива без любові до інших, є вищою цінністю. Якщо в авторитарній етиці норми, що встановлені авторитетом або владою, завжди превалюють над індивідуальними, то в гуманістичній «сама людина може визначити критерій доброчесності та пороку» . За Е. Фроммом, характерна особливість людини — можливість реалізуватись і знайти своє щастя тільки у зв’язку з іншими людьми, у солідарності з ними. Вітчизняні етики й зарубіжні вчені стверджують, що науці треба перемістити увагу з вивчення людини як об’єкта, речі серед речей до вивчення її як суб’єкта, як міри всіх речей [12]. Послідовники гуманістичної етики дотриму¬ються тези, що людина може реалізуватися й стати щасливою лише в єдності з іншими, у взаємодії та спілкуванні з ними. Любов до ближнього, повага до нього — це сила людини, що об’єднує її зі світом, який є і її власним світом. Добро в цьому контексті — роз¬криття та реалізація можливостей людини, зло — безвідповідальність, передусім, щодо себе. Тому, щоб зрозуміти суть добра і зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологія.
Гуманістична психологія — напрямок у психології, представни¬ки якого визнають головним предметом цієї науки особистість як унікальну цілісну систему, для якої характерною є відкрита мож¬ливість самоактуалізації та самореалізації. Цей напрямок зародився в 50—60-ті роки в Каліфорнії (США). Назву йому дав А. Маслоу, а значний внесок у його розвиток зробив К. Роджерс [2], Основним у цій орієнтації є віра у можливість особистішого зростання кож¬ної людини, яка може самостійно обирати свою долю. Людина народ¬жується доброю (або нейтральною), а суспільство робить її злою, агресивною. Згідно з положеннями, введеними К. Роджерсом, у кожній людині закладено прагнення до добра, до самореалізації, і вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведінки, запропоно¬вані суспільством, змушують людину знехтувати власними почуття-ми та потребами і пристати на цінності, нав’язані іншими. А. Мас-лоу вважає, що в людини замало можливостей для задоволення своїх основних потреб, а це врешті-решт гальмує задоволення таких ви¬щих потреб, як самоповага та самореалізація.
Отже, гуманістична етика ґрунтується па сучасній психології, яка сприяє розвиткові етики. Як стверджує Е.Фромм, вищі цінності гу¬маністичної етики та психології — це не егоїзм, а любов до себе, не відкидання індивідуальності, а ствердження людської самості. Щоб бути впевненою у своїх цінностях, особистість має знати й розумі¬ти себе, свою здатність до добра та самовіддачі. Автори дотримуються положень гуманістичної етики та психології в сучас¬ному її розумінні.

Культура ділового спілкування

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:11:05 +0000

Під час проведеного опитування студенти інститутів, коледжів, учні старших класів м. Києва на запитання «Що таке культура спілкування?» дали такі відповіді: це сукупність вмінь людини аналізувати вчинки інших людей, поважати їх; складова культури мовлення; вміння поводити¬ся культурно, мати добру вимову; вміння в будь-якій життєвій ситуації знайти правильний та делікатний підхід; вміння спілкуватися, поводитися в товаристві; бажання бути культурним і приємним співрозмовником та ін. Як бачимо, опитувані не диференціюють культуру мовлення, поведінки та спілкування.
Про що ж свідчить аналіз трактувань, наведених у літературі? Так, культура поведінки, культура мовлення й культура спілкування в житті найчастіше постають у єдності. Проте людина, ввічливо та доброзичливо звертаючись до інших, може вживати слова, порушуючи граматичні правила. Іноді її дії начебто відповідають нормам поведінки, прийнятим у суспільстві, однак успішно спілкуватися вона не може, тому що не розбирається у психології, психічному стані людей, особливостях їхнього темпераменту, характеру тощо. Тому вона й не може знайти такі способи і засоби спілкування, які б найбільшою мірою відповідали ситуації. Культуру спілкування най¬частіше плутають з культурою мовлення. Дослідження генезису спілкування показали, що воно передує мовленню [5], тобто з науко¬вого погляду це, безсумнівно, різні феномени. Культура мовлен¬ня — це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, які вживаються з метою встановлення контакту та підтримання доброзичливої тональності спілкування, становить мовний етикет. Вод¬ночас етикет — це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських взаємин, їхню поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу [18]. У словниках етикет ототожнюється з культурою поведінки. Слово «етикет» (як порядок і форма ввічли¬вості при дворах монархів) увійшло до лексикону за часів правлін¬ня французького короля Людовика XIV.
Культура спілкування є складовою культури людини загалом. Вона, як і будь-яка інша культура, містить певну суму знань, у цьому кон¬тексті — про спілкування.
Для культури спілкування характерною є також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конк¬ретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для кожної епохи розвитку людства характерна певна своєрідна культура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям. Тому саме тепер важливо закласти засади такої культу¬ри спілкування в нашому суспільстві, яка відповідала б часові, нашій історії та духовно-творчому потенціалу українського народу.
Безумовно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають з досвідом, психологічними засоба¬ми, за допомогою певних вправ. Отже, культура спілкування у вузь¬кому розумінні слова — це сума набутих людиною знань і вмінь та навичок спілкування, які створені й прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.
Чи достатньо лише знань і вмінь, щоб одна людина зрозуміла іншу і щоб спілкування стало успішним? Багато в чому культура спіл¬кування залежить від особистості, її якостей. Один поводиться пихато, як всезнайко, його не цікавить думка співрозмовника. Інший говорить тільки сам і не дає змоги іншим вставити навіть слово. Третій пре¬зирливо ставиться до чужої думки. Четвертий є людиною спокійною й терплячою, завжди має що сказати. Отже, спілкування — це своєрідний театр, де є п’єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п’єсу й що роль. А потім глядач виступає як актор і хоче, щоб його також сприйняли як особистість. До того ж глядач в обох випадках є активною стороною.
Для того щоб контакт був справді глибоким, особистість окрім знань про спілкування, певних навичок і вмінь повинна мати ще й відповідну комунікативну установку на спілкування. Причому уста¬новку не просто на встановлення контакту, а на людину як загаль¬нолюдську цінність. Тоді цей контакт стане олюдненим, і спілкування відбуватиметься на високому рівні.
Підбиваючи підсумки, виокремимо компоненти, що створюють ви¬сокий рівень культури спілкування:
• комунікативні установки, які «включають» механізми спілку¬вання;
• знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприймання й розуміння одне одного);
• вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відпо¬відно до норм моралі конкретного суспільства та загально¬людських цінностей.
Схематично культуру спілкування в широкому розумінні можна зобразити так:
КС = КУ+З+В,
де КУ — моральні та комунікативні установки; 3 — знання з ети¬ки та психології; В — вміння застосовувати ці знання на практиці.
Іншими словами, культура спілкування — це цілісна система, що складається із взаємопов’язаних моральних і психологічних культур, кожна з яких вносить своє в характеристику цілого.
Проте важливо пам’ятати, що ця система реалізується в певних умовах. Відомо, що поведінка людини змінюється залежно від ситу¬ації. Змінюються навіть такі основні риси, як чесність і здатність викликати довіру. Людина буває чесною в одній ситуації та нечесною в іншій. Багато в чому це залежить від зовнішнього середови¬ща, його впливу на людину. У кожної людини є особисте безпосе¬реднє оточення, тобто люди, з якими вона живе, вчиться, відпочиває, працює. Усіх їх людина віддзеркалює у психіці, на кожного емоційно відгукується. Залежно від того, як найближче оточення задовольняє потреби людини, проявляється її реагування на близьких. Іноді ввічлива, доброзичлива та терпляча на роботі людина в домашньому оточенні є тираном. Трапляється і навпаки. Справжній рівень куль¬тури спілкування такої людини низький. Людину можна вважати тим більшою мірою внутрішньо культурною, чим частіше в неї спостері¬гається «ставлення на Ви» до близьких людей.
Пристосуватися до оточення, в якому доводиться працювати, не завжди легко. Тоді людина відчуває себе не досить комфортно, продуктивність її праці набагато знижується. Якщо це розуміють керівники підприємства, де вона працює, то вони допоможуть їй швидше пристосуватися до нового оточення. Деякі західні компанії, добре розуміючи необхідність адаптації нової людини, створюють спеціальні програми профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці мають спілкуватися між собою та з клієнтами, щоб підтримувати високий імідж корпорації. У деяких зарубіжних фірмах навіть створено спеціальну службу людських стосунків.
Крім того, на культуру поведінки й спілкування людини впли¬ває те, з чим вона начебто безпосередньо не стикається, але водночас залежить від нього. її, безумовно, хвилює те, що діється у світі, які закони ухвалює парламент, як підвищуються ціни на товари й про¬дукти харчування і т. ін. Від цього залежить поведінка людини під час спілкування з іншими.

Ділове спілкування, його особливості

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:09:43 +0000

Люди, як правило, починають спілку¬ватися з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спіл-кування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін. Предметом нашого ана¬лізу є ділове спілкування.
Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає й розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфі¬ки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця [3]. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом є соціально значуща спільна діяльність [7]. Інші вважають, що діло¬ве спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які ма¬ють необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою зав¬дання розв’язати конкретні проблеми [10].
Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять «однією мовою» й прагнуть до продук¬тивного співробітництва. При цьому засадами культури їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємо¬відносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, викори¬станням способів і засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній
діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особи¬сто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знан¬ням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між
людьми може їх порушити.
Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нор¬мах поведінки партнерів, які сприяють розвиткові співпраці. Пере¬дусім ідеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконан¬ню взятих зобов’язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.
Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важ¬ливою її частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зу¬мовлюються характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобут¬ках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і проявляється у способах спілкування, що їх обирає Суб’єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:08:46 +0000

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання та розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.
Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприк¬лад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб’єкт-суб’єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відпові¬дального суб’єкта. Дослідження проблем спілкування в загально-філософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномена в інших наукових дисциплінах, наприклад в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці.
Цікаво, що в основному із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію [9, с. 5]. Менеджер, керівник витрачають на спілкування 50-90% робо¬чого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілкування для них — процес, який пов’язує всі основні види управління. 75% американських, 63% англійських і 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною пе¬решкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності, тобто не результативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Спілкування ста¬ло основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з мар¬кетингу повинні знати занити та бажання споживачів тільки з пер¬ших рук, зустрічатися особисто з клієнтами, кожний з яких має свої риси характеру, темперамент, звички тощо. Головне гасло маркетин¬гу: «Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хо¬чуть, щоб з Вами було легко спілкуватися»
Щоб зрозуміти наукову природу спілкування, можна скористати¬ся підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб’єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб’єкт — суб’єктний [4]. Згідно з моносуб’єктним Підходом людина в цьому світі майже самітня. Спілкування для неї — епізод з ЇЇ життя, в якому інша людина не відіграє помітної ролі. Полііндивідний підхід до спілкування грунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особистостями ста¬ють лише окремі люди — «вожаки», «герої», «керівники». Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших. На визнанні цього чинника побудована, наприклад, прикладна дисципліна «іміджелогія». В основі інтеріидивідного підходу лежить згода, тоб¬то однакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об’єктом, а не суб’єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовни¬ка значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб’єкт-суб’єктного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жодний з описаних підходів не є «позитивним» або «негативним». Усі вони допомагають пізнати механізми спілкування, розширюють спектр наукових даних. Автори, використовуючи все цінне, що притаманне різним підходам, при розгляді того, що стано¬вить найвищий рівень спілкування, спираються насамперед на суб’єкт-суб’єктний підхід. Саме він є найближчим до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже, і у спілкуванні.
Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:
• комунікація, приймання і передання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);
• взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
• сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.
Отже, спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними ре¬зультатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо) . Іншими словами, спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», є лише слово Соттипісаііоп, яке тлумачать набагато ширше, ніж «кому¬нікація» в нашій літературі.
Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачен¬ня, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.
Звичайно, іноді людині треба побути наодинці. Таке перебування сам-на-сам зі своїми думками М. Монтень, наприклад, відносить до одного з видів спілкування. Цей погляд поділяють не всі вчені, однак і він має право на існування.

Етика ділового спілкування»як навчальна дисципліна та її завдання

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:06:00 +0000

Об’єкт дисципліни — ділове спілкування, її предмет — його моральний та психологічний аспекти, етичні й психологічні механізми.’
Етика ділового спілкування — це нова навчальна дисципліна, ста¬новленню й розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психо¬логія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент та ін.). Проте найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну й ту саму природу людської поведінки (але під різними ку¬тами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та
їхню взаємодію.
Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у суспільстві, іншими словами — про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль — як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідо¬мості, спрямованою на утвердження самоцінності людини, її прав на гідне та щасливе життя.
Слід розрізняти поняття «мораль» і «моральність». Мораль пе¬редусім є певною формою свідомості — сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки. Що ж до моральності, то її здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, аніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі
Цариною людської моральності один із сучасних українських етиків В. Малахов вважає спілкування. Він наголошує, що людська моральність реально виявляється не у свідомості й навіть не в діяльності людини, а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб’єкт, то завжди актуальною є проблема мо¬рального самовизначення партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для лю¬дини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.-П. Сартр)
Моральна свідомість, що лежить в основі такого спілкування, є відображенням моральної практики й моральних відносин. Вона випливає із сукупності певних норм, моральних принципів, мотивів і ціннісних орієнтирів. Під останніми найчастіше розуміють су¬б’єктивну значущість певних явищ реальності для конкретної лю¬дини й суспільства. Дослідження про ціннісні орієнтації молоді свідчать, що в їхній ієрархії за останні десять років відбулися помітні зміни. Якщо раніше па перше місце молодь висувала такі цінності, як чесність, дружба, любов, то останнім часом вона вiдок¬ремлює ділові (кар’єра, бізнес, успіх). Отже, моральні цінності зне¬цінилися і розміщуються на «нижніх щабелях» ієрархії, тобто ієрар¬хічна піраміда цінностей останнім часом немовби перевернулася. Тому важливо, щоб молодий спеціаліст був не тільки підготовле¬ний до майбутнього як знавець своєї спеціальності, а й розумів загальнолюдську моральність, закономірності як загальної, так і соціальної психології.
Психологія — наука про закономірності розвитку та функціону¬вання психіки. Під останньою традиційно розуміють суб’єктивний образ об’єктивного світу. Нині вітчизняні психологи уточнюють це поняття, доповнюючи його: «психологія — це наука про людину як суб’єкта психіки, психічної діяльності, що включає психічну діяльність самого суб’єкта». Закономірності взаємодії і діяльності людей, які об’єднані в групи та психологічні особливості самих цих груп, вивчає така галузь психологічної науки, як соціальна психологія. Оскільки і етика, і психологія вивчають поведінку особистостей у взаємодії, у процесі їхньої спільної діяльності, то можна сказати, що етика ділового спілкування — дисципліна, що виникла на стику етики й психології. З огляду на це вона використовує основні категорії та ;поняття такої загалом філософської науки, як етика, і деяких важли¬вих галузей психології.
Спочатку етичне та психологічне у спілкуванні вивчали разом, потім ці підходи до спілкування відокремили з метою наукового поглибленого вивчення. Оскільки у практичній діяльності етична та психологічна культура спілкування постають у єдності, бо це відпо¬відає реаліям життя, то у пропонованій монографії етику та психо-логію спілкування подано також у єдності. Саме такий підхід дає змогу говорити про культуру спілкування.
Завдання курсу «Етика ділового спілкування» — допомогти сту¬дентам:
• здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи ділового спілкування, його норми й правила, шляхи їх застосу¬вання, особливості етикету в різних умовах трудової діяль¬ності;
• навчитись аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та інші індивідуальні особли¬вості, що проявляються під час ділового спілкування;
• оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психоло¬гічних і соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил гуманістичної етики;
• навчитися гнучко застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними парт¬нерами під час індивідуальної бесіди й колективного обгово¬рення проблем, у виступах перед різними аудиторіями, на пере¬говорах, при розв’язанні конфліктів та ін.;
• накреслити шляхи формування культури спілкування, станов¬лення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичних та психологічних норм і правил