Ділова українська мова » Спілкування як науково-практична проблема

Напрямки вивчення культури та етики спілкування в Україні

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:18:19 +0000

3 розширенням мережі наукових центрів в Україні збільшилась кількість науковців і підвищилась їхня кваліфікація, розширився фронт досліджень у галузі спілкування. За останні десятиріччя було зроблено помітний крок уперед у його науковому осмисленні, а також проведено дослідження, які допомогли вченим поглибити наукове розуміння феномена спілкування загалом і різних його аспектів зокрема.
Спілкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер. Можна виокремити два напрямки його вивчення:
• теоретичні дослідження спілкування;
• практичне навчання формам і методам підвищення рівня куль¬тури спілкування.
Учені не залишають поза увагою вивчення етичних і психологіч¬них компонентів спілкування, їх впливу на розвиток психіки й фор¬мування особистості, труднощів, що заважають людям розуміти одне одного, діяти спільно і т. ін. Досліджується вплив прийнятих у суспільстві моральних норм і правил на спілкування та поведінку людей. Вивчаються засоби спілкування, способи впливу людей як пiд час спільної діяльності, так і в міжособистісних взаєминах, особливості монологічного й діалогічного спілкування.
Українські вчені-етики також вивчають спілкування та його етичні норми. Вони зазначають, що різноманітний світ людських відносин є сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому [аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як між-суб’єктна взаємодія між людьми. Спілкування через це є справж¬ньою цариною людської моральності [8].
У середині 70-х років з’являються перші праці з проблеми діло¬вого спілкування в Україні. Цей феномен виокремлюється й формалізується як наукова категорія, описуються типи та стилі спілкування, особливості оптимального спілкування. У науковій літературі зазначається, що спілкування сприяє створенню умов для розвитку мотивації тих, хто займається професійною діяльністю, надає їй творчого характеру, розвиває особистості суб’єктів спілкування, попереджує виникнення психологічних бар’єрів [9], Певний внесок [у вивчення проблеми ділового спілкування зробили спеціалісти з менеджменту. Процес комунікації вони описують як засіб підви¬щення ефективності управління, виділяють бар’єри в діловому та міжособистісному спілкуванні й пропонують способи і засоби їх подолання.
Термін «культура спілкування» вперше з’явився в наукових пра¬цях у 80-ті роки. Загальноприйнятого визначення цього поняття немає ще й досі. Схарактеризовано, лише окремі види культури спілкування, описано культуру професійного, зокрема педагогічного, спілкування, виокремлено компоненти цього феномена. Автори свого часу зро¬били спробу визначити поняття «культура спілкування» й описати його як феномен [21].
Розвиток гуманістичної психології та гуманістичної етики на Заході сприяв гуманістичному осмисленню спілкування. У нашій країні на той час підходи до спілкування, як зазначалося, були класово зорієнтовані, стереотипізовані, мали формальний і конформний характер. Проте останнім часом ідеї гуманістичної етики та гуманістичної психології почали поширюватись і в Україні

Дослідження етики й культури спілкування на сучасному етапі

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:16:35 +0000

Вивченням спілкування до початку XX ст. наука не займалася, розглядалися і досліджувалися лише окремі складові цього феномена. Проте на початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вітчизняні та зарубіжні вчені. Багатовимірну стимулюючу роль спілкування в житті людини на¬лежним чином почали усвідомлювати вчені різних галузей наук — теоретики та спеціалісти-практики. Популярними стали поради аме¬риканського спеціаліста Д. Карнегі про те, як поліпшувати спілкування та завойовувати собі друзів. Проте ці рекомендації мають не наукову, а переважно практичну цінність. Вони стосуються технології спілкування і не розкривають його етичної та психологічної струк¬тури й закономірностей. Водночас вони певною мірою допомагають діловим людям і всім, кого хвилює процес спілкування, хто відчуває у цьому труднощі [4]. Однак, як вважає Е. Шостром, нерідко поради Д. Карнегі призводять до маніпулювання людьми, а це супере¬чить вимогам гуманістичної етики та психології. На жаль, лише небагато людей, на думку Е. Шострома, насправді спілкуються на ви¬сокому рівні культури. Він описує актуалізатора — людину, яка має гуманні мотиви спілкування й ставиться до партнера як до рівної собі особистості [23].
До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спе¬ціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20—30-ті роки нинішнього століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокре¬ма релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і риту¬алам свого суспільства.
На Заході у 30-ті роки зародилася школа «людських відносин», її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології — наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору «підступам буржуазної ідеології» в галузі становлення «людських відносин», не було напрацьовано, а намаган¬ня деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму при¬звели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашо¬му суспільстві, що завдало чималої шкоди.
Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшив¬ся. Однак за останні десятиріччя вони знову притягли до себе ува¬гу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов’язок, провина, сором тощо — слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими. Зокрема, проблеми спілкування перетворилися на «логічний центр» усієї системи психологічної проблематики [8], що було пов’язано також з розвитком соціальної психології, поси¬ленням її виливу на інші психологічні дисципліни.
З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною діяльністю людей поступово змінюються. Якщо на пер¬ших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм (відповідальності, обов’язку, чесності), то з розвитком ринкових відносин виникають «ножиці» між етичними нормами та поведінкою людей на виробництві, між обов’язком людини та її ставленням до діла. А це позначилося також па культурі поведінки та спілкування [13].
Останні ЗО років характеризуються появою низки праць, де спілку¬вання розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-різному розкривається зміст основних характеристик феномена спілкування, іноді неоднозначно трактуються категорії. У 1969 р. американський психо¬лог Д. Депс нарахував 96 дефініцій спілкування [9].
Поряд з підручниками, науковими розробками про спілкування написано багато науково-популярної літератури. Варто відзначити доробок зарубіжних авторів, присвячений проблемі сім’ї, попередженню й розв’язанню конфліктів, проведенню переговорів і поліпшенню міжособистісних взаємин. Спілкування тепер вивчають у взаємо¬зв’язку з різними видами діяльності. У дослідженнях як вітчизня¬них, так і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, зок¬рема педагогічне, спілкування. Спрямованість цих досліджень прак¬тична — досягти ефективності у професійній діяльності.
Несподіваним для багатьох відкриттям «організаційної культу¬ри» як важливого інструмента управління господарством ознамену¬валися 80-ті роки. Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управлін¬ня Лі Якокка в монографії «Кар’єра менеджера» зазначає, що пси¬хологія була для нього найціннішою з усіх університетських дис¬циплін. Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особ¬ливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання. Спілку¬вання він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети.
У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однако¬вими. Якщо, наприклад, у психології в 20-60-ті роки його досліджували в контексті масових процесів, а потім — в онтогенезі, у взаємозв’язку з мовленням і вищими психічними функціями, то наприкінці 60-х — на початку 70-х років наука вивчала, як змінюється поведінка людей в різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізувала різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини іншою, розглядала прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований вплив.
Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв’язку із становленням і розвитком осо¬бистості. Саме на цьому шляху плідно об’єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його — у переході від суб’єкта, який віддає перевагу моноло¬гові, до суб’єкта, котрий прагне діалогу у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Основну увагу зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях, видах взаємодії, зокрема, у конфліктних ситуаціях і під час переговорів. Іншими словами, у процесі цих досліджень частіше вивчали питан-ня, як спілкуються та взаємодіють суб’єкти, а не те, з приводу чого вони спілкуються. У різних концептуальних системах (біхевіоризм, гештальтпсихологія, неофрейдизм) спілкування аналізували за допо¬могою основних положень цих систем. А тому складові спілкування часто вивчали окремо: або обмін інформацією, або взаємодія, або процес сприймання одне одного. Так само нерідко етика і психологія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності.

Початок формування в Україні наукової думки про спілкування

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:15:36 +0000

Справжнім центром формування культурної, філософської та психологічної думки й утвердженім
етики та етикету, культури спілкування В Україні стала Києво — Могилянська академія. Тут працювали видатні вихователі й мислителі, які зробили певний внесок в теоретичне висвітлення етики спілку¬вання. Викладачі академії наставляли своїх учнів, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають відповідати загальноприйнятим нормам і правилам. Вони вважали, що людина йде до себе, «відштовхуючись» від іншого, а від себе йде до іншого, пізнаючи в собі та в іншому все людське єство (єдину психологічну структуру, долю, мету). Вони висловлювали ідею про те, що шлях до успіху у спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через вико¬ристання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспільству.
Серед викладачів Києво-Могилянської академії працював учений, письменник, оратор, громадський діяч Феофан Прокопович. Він на¬писав «Духовний регламент», де критикував «князів церкви» за їхні зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсі лекцій він доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спілкування можна впливати на людей і переконувати їх. Цікавим є розділ «Про почуття» з його книги «Риторика», де йдеться про не¬обхідність застосування етичних правил і норм поведінки в поєднанні з вимогами психології та риторики, розкривається вплив на відносини між людьми таких почуттів, як любов, радість, гнів, сум, страх, обу¬рення та ін. Ф. Прокопович залишив нам учення про три стилі монологічного мовлення та спілкування:
• високий стиль має хвилювати людей, для чого треба викорис¬товувати сильні емоції, величаві способи викладу своїх по¬чуттів;
• квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красиві способи викладу думки;
• низький стиль служить для повчання.
Один з учнів академії, філософ і поет Григорій Сковорода, який увійшов до історії як людинознавець, підготував та прочитав курс «християнської доброчинності», який можна назвати «християнським етикетом». Він наголошував, що ритуальні норми та правила прино¬сять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються на доброчесність. Він вважав, що суспільство, де кожен, спілкуючись з іншими, реалізує свої природні обдарування, можна побудувати тільки за допомогою освіти і самопізнання. Саме цьому мають слугувати, на його погляд, наука й культура. Для цього, як стверджував Г. Сково¬рода, головне — пізнати в собі «справжню людину». Це принесе щастя, бо корінь нещастя людини — у неправильному пізнанні своїх здібностей. Отже, самопізнання філософ проголошував як універ¬сальний засіб моральної перебудови світу. Г. Сковорода написав два філософських і водночас психологічних твори «Наркис, або пізнай самого себе» та «Асхань, або пізнай самого себе», де накреслив шля¬хи становлення культури в Україні через олюднення людини [16].
Цікавий приклад про моральні цінності, яких дотримувались тоді в Україні, наводить Георгій Кониський у книзі «Історія Русів». Зу¬стрівшись з послами різних народів, володарі яких пропонували свою протекцію, Богдан Хмельницький їм сказав рішуче: «Союз і дружбу я готовий тримати зі всіма народами і ніколи їх не знехтую, яко дару Божественного і всьому людству пристойного; вибирання ж народом протекції, коли вона йому потрібна буде, залежить від його доброї волі, спільної поради та вирішення; а від спадкового воло діння народом сим моєю фамілією в якості Гетьманів я рішуче одмовляюся і того вічно уникати буду, яко противного правам і зви¬чаям народним, за якими вони керовані бути повинні вибраним з-поміж себе всіма урядниками і самим Гетьманом. І я, відновивши в них права тії з пожертвуванням великого числа воїнів, од них же вибраних і кровію своєю права ті скріпивших, вельми совіщусь і со¬ромлюсь помислити навіть про їх порушення».
Видатний український учений М. Драгоманов у своїх спогадах «Два учителі» розповідає про етикет у школі, де він навчався, пра¬вила поведінки та спілкування учнів між собою та з учителем. Із вдячністю згадував він учителя, який вмів гуманно й тепло жити з учнями і піднімати їх інтелект і мораль. Спілкування з таким учи-телем сприяло формуванню у М. Драгоманова (як він сам про це пише) вміння спілкуватися з людьми, любові до книги, жадоби до знань, творчого мислення, аналітичного підходу до явищ і, зрештою, національної самосвідомості. Це дало йому змогу «зложити очерк історії цивілізації па Україні».
У цій частині автори розглядають не історію становлення й роз¬витку моралі та психології (бо це інша проблема), а користуючись пам’ятками історії та культури, прослідковують, що спілкування було складовою розвитку культури людини й суспільства загалом, а етичні норми та психологічні механізми цьому сприяли.

Етика й культура спілкування в пам’ятках історії та літератури

admin — Sat, 06 Sep 2008 13:18:57 +0000

Спілкування як процес і продукт життєдіяльності людей має багате минуле, а як результат наукових досліджень — коротку історію. Багато цінного й цікавого про ети¬ку та етикет, культуру спілкування та поведінки знаходимо в пам’ят¬ках історії й літератури, зокрема в українських джерелах.
Одним із перших описав спілкування на території нинішньої Ук¬раїни ще у V ст. до н. е. Геродот. Він розповідав, як наші пращури спілкувалися при світлі вогнища, «казали казку», «баяли байку». Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захи¬щали свою землю, як розвивали ремесла і, звичайно, як спілкувалися, дає Велесова книга, або «Скрижалі буття українського народу», — збірка поліських пам’яток V-ІХ ст. Люди вміли спілкуватися, бо правили п’ятнадцять віків через віче, де будь-хто міг слово сказа¬ти — і то було благом. Узагалі слово для людей було вагомою час¬тиною життя, через нього вони доходили згоди й розв’язували свої життєві проблеми.
Уже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів громади. Повага до старших, взаємодопомога, хоробрість, чесність стали загальноприйнятими нормами моралі. Проте перехід до моральних відносин здійснювався поступово від найпростіших форм моральності (групових) до вироблення особистістю власних моральних орієнтирів.
Дещо пізніше, коли на території Київської Русі відкрилися перші бібліотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, тобто закладалася культура слов’янських народів, з’являються пам’ятки, що підтвер¬джують прагнення тодішнього суспільства вплинути на людину, на її думки та почуття, дати їй християнські правила, норми поведінки й спілкування. Такими найвідомішими пам’ятками є твори першого митрополита Київської Русі Іларіона та оратора й мислителя Кирила Туровського. Один із тогочасних видатних мислителів-гуманістів Ва-силь Великий виклав справжню програму культури й етики спілку¬вання та поведінки, а також правила етикету: «Будь добрим з дру¬гом, ласкавим зі слугою, незлопам’ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай нещасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємністю, відповідай зі світлим об-личчям, до всіх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не зму¬шуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки можеш, свої пере¬ваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших. Не будь тяжким у виговоріннях, звинувачуй не скоро і не з пристрасним рухом, бо це — ознака зарозумілості, не засуджуй за малозначуще, ніби сам ти суворий праведник…» .
Мудрі настанови щодо етики та етикету, спілкування й поведін¬ки дав своєму та прийдешнім поколінням Володимир Мономах. У його «Повчанні» знаходимо: «…мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду лагідну і дотримуватись слова Господнього… при стар¬ших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися, соромитися старших; …поводитися благочестиво, навчити… очима управлінню, язику утриманню, розуму упокорюванно, тілу підкорянню, думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ…; не забувайте того доброго, що ви вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтесь… жодної людини не пропустіть, не привітавши її і не подарувавши їй добре слово…». Во-лодимир Мономах підкреслював, що «правильне життя» людини досягається її «добрими ділами». Як бачимо, етика та етикет, культу¬ра спілкування, поведінки і мовлення в цих джерелах подаються в єдності. Це саме простежується і в подальших пам’ятках історії та культури України.
У ті часи чи не найбільший вплив на людину, на її взаємини з іншими, на формування етики та культури спілкування мали центри духовної культури та духовні особи — мислителі. У XVII ст. в Україні, коли вже чітко окреслились ознаки української народності (територія, мова, економічна й культурна спільність, психічний склад), з’являються перші центри освіти та культури (наприклад, Львівська братська кола та Острозька греко-слов’яно-латинська школа). У них викладали граматику, арифметику, астрономію, риторику, діалектику, логіку, мистецтво. Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували
культуру поведінки, мовлення та спілкування учнів.