Ділова українська мова » Взаємодія та взаєморозуміння в контексті етики та культури

Механізми взаєморозуміння, роль етики в їх застосуванні

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:36:12 +0000

Прагнення до взаєморозуміння — це етична проблема. Використання ж його механізмів, їх пошук, добір і зміна — це прояв моралі в реальності, свідчення моральності людини.
Серед механізмів взаєморозуміння відокремлюють ідентифікацію (уподібнення себе іншому) та рефлексію (у соціальній психології — механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи).
Наприклад, спілкуючись, взаємодіють двоє активних людей. Отже, уподібнюючи себе з іншим, людина намагається досягти взаєморо¬зуміння. При цьому спостерігається немовби заглиблення, перене¬сення себе в іншу людину, що допомагає певному усвідомленню її особистісних смислів.
Щоб досягти під час спілкування взаєморозуміння, необхідно враховувати не лише потреби, інтереси, установки іншого, а й думати про те, як він ставиться до ваших потреб, інтересів, установок, якими він бачить ваші індивідуальні особливості, як інтерпретує ваші емоційні реакції й думки. Іншими словами, рефлексія у процесі взає¬морозуміння — це подвоєне, дзеркальне взаємовідбиття суб’єктами спілкування одне одного. Ідентифікація як механізм дещо схожа на емпатію — так зване афективне «розуміння», що зводиться до про-никнення в переживання іншої людини. Розрізняють три складові емпатії: емоційну, що ґрунтується на механізмі наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини; когнітивну, яка базується на інтелектуальних процесах; прогностичну, що проявляється як здатність людини передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.
Ідентифікації та емпатії притаманне вміння поставити себе на місце іншого. При ідентифікації люди будують свою поведінку відповід¬но до позиції партнера. У разі емпатії одна людина намагатиметься зрозуміти іншу, взяти до уваги позицію співрозмовника, поспівчу¬вати йому, але діятиме відповідно до своїх уявлень. Як механізм взаєморозуміння розглядають також прийняття ро¬лей (майже те саме, що й рефлексія та децентралізація). Під децентралізацією розуміють зміну позицій суб’єкта внаслідок порівняння та інтеграції її з позиціями, що відрізняються від власної.
Науковці робили спроби описати механізми досягнення взаєморозуміння через певні прийоми. В їх основу було покладено формування нової спільної мови, намагання поступитися партнерові та діалог незалежних. Спільна мова — це найпоширеніший прийом, зокрема, для створення нової групи або сім’ї. Мова, яку конструюють двоє, сприяє їхньому об’єднанню та вияву самосвідомості. Щоб сфор¬мувати спільну мову, досягти взаєморозуміння в значимих позиці¬ях, важливо вміти гнучко змінювати свою думку, бути різним — наполегливим і люблячим, веселим і серйозним. Щоб при цьому ско¬ріше зрозуміти іншого, інколи варто відтворювати його поведінку, слова, інтонації, жести тощо. Це є свідченням того, що людину чу¬ють, ставляться до неї уважно та серйозно. Це допомагає уподібни¬тися іншому. Якщо ж з певних причин творчість у виробленні спільної мови відсутня, застосовуються інші прийоми взаєморозуміння — намагання поступитися іншому і діалог незалежних. Реалі¬зація стратегії «поступитися іншому» передбачає, що той, хто стає на цей шлях, готовий відмовитися від якихось своїх інтересів, звичок заради спільної мети.
У тих випадках, коли люди не можуть виробити спільну мову чи відмовитися від індивідуальності та звичок, вони, поступаючись іншому, можуть говорити своєю мовою і розуміти при цьому мову іншого. Коли прийом «діалог незалежних» з метою взаєморозуміння використовують люди, між якими є емпатія, то вони розширюють свої горизонти, і кожний стає духовно багатшим. Якщо діалог неза¬лежних виникає між людьми, які не сприймають одне одного, вони не можуть досягти взаєморозуміння.
Звичайно, досягти взаєморозуміння з колегами, керівництвом і підлеглими, навіть з близькими людьми відповідно до гуманістичної етики не дуже легко. Тому людина, яка не втрачає надії на взаєморозуміння й наполегливо шукає різні способи і засоби спілкування, має досить високий рівень моральної культури.

Бар’єри на шляху до взаєморозуміння, зокрема моральні

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:34:47 +0000

Бар’єри на шляху до взаєморозуміння виникають залежно від характеру комунікації та індивідуальних особливостей людей, які спілкуються. Бар’єрами можуть бути також особливості різних соціальних груп, до яких належать співбесідники, а також їхні соціокультурні відмінності. Аналізуючи факт непорозуміння, варто подумати, які з них треба обійти і які внести корективи у подальше спілкування. Ще важливіше вміти прогнозувати, передбачати виникнення можливих бар’єрів, будувати тактику їх запобігання.
Як зазначалося, іноді те, що говорить один, не зовсім розуміє інший, адже слова (символи) мають не однакове значення для різних лю¬дей. Семантичні варіації нерідко спричинюють неправильне розумін¬ня людиною думок іншого. Наприклад, керівник фірми каже підлег¬лому, щоб він йому зателефонував з об’єкта, коли в того виникнуть труднощі. Але підлеглий не знає, що керівник мав на увазі, говорячи про труднощі. Він не хотів виглядати в очах керівника некомпетент¬ним, а тому й не зателефонував йому.
Якщо людині не дати чіткої й повної інформації, то її дії будуть навряд чи такими, як ми хочемо. Крім того, люди, передаючи інфор¬мацію, можуть не лише її втрачати і спотворювати, а й підмінювати іншою інформацією. Лише якщо двоє людей, які спілкуються, вклада¬ють у слова одне й те саме значення, вони зможуть порозумітися. Тому бажано з’ясувати «що є що».
Інколи під час спілкування майже немає надії, що тебе розумі¬ють. Це трапляється тоді, коли у людей відсутній зворотний зв’я¬зок. Наприклад, менеджер ознайомлює нового працівника з його функціональними обов’язками. Через деякий час з’ясовується, що той зрозумів їх інакше. На жаль, це сталося через те, що під час спілкування працівник посоромився з’ясувати те, що йому було не¬зрозуміло, а менеджер не спромігся дізнатися, чи адекватно було сприйнято його інформацію. Мабуть, менеджер не зміг чітко та ясно викласти свої думки, а тому їх не зрозумів працівник. Крім того, можливо, що повий працівник не досить уважно слухав менеджера. Між ними не було зворотного зв’язку.
Одні люди прагнуть зрозуміти вчинки, висловлювання, емоції партнера по спілкуванню, інші — ні. Трапляється й таке, що людина одних партнерів розуміє, а інших — ні (за принципом: кого хочу — того і розумію). Це відбувається тому, що деякі люди видаються не вартими її уваги, тому тут до мотиваційного бар’єра додається та¬кож моральний. Таку ситуацію інколи можна спостерігати в магазинах, де між покупцями і продавцями виникають антипатія, недовіра. Відчувається, що вони не розуміють одне одного. Зви¬чайно, можна навчити продавця поводитися належним чином куль¬турно. Але чи можна навчити одну людину любити іншу, зокрема Щоб продавець любив покупця? Ідеться про моральні цінності, що характеризують людину загалом і залежать від її сутності. Про лю¬бов і повагу до людини свідчать не слова «Чим я можу допомогти Вам?», а уважне, терпляче, щире ставлення. Адже покупець у першо¬му випадку зрозуміє, що на нього тиснуть, відтак у нього зростає внутрішній опір, а в другому випадку він, навіть якщо і не планував робити покупку, зробить її.
Буває так, що бар’єром на шляху до взаєморозуміння є хвилю¬вання, пов’язане з бажанням людини, щоб її зрозуміли. Тут почина¬ють діяти емоції. Деякі з них мають негативний відтінок, тому не¬рідко впливають на логіку викладу, мовлення, заважають слухати уважно іншого і зрозуміти його. Позитивні емоції також не завж-ди допомагають адекватному взаєморозумінню (наприклад, закоха¬ним, які під впливом переживань вживають не ті слова, які б їм хотілося). Хоча загалом позитивні емоції стимулюють бажання зро¬зуміти іншого, поспівчувати йому та допомогти.
Іноді виникають інтелектуальні бар’єри (у кожної людини вони різні) внаслідок особливостей людини у сприйманні, мисленні, пам’яті.
Звичайно люди реагують не на те, що відбувається, а на те, що вони сприйняли. Тому особливості сприймання інформації можуть стати бар’єрами на шляху до взаєморозуміння. Відомо, що люди сприймають інформацію вибірково залежно від своїх потреб, інте¬ресів, емоційного стану і характеру ситуації. Життєвий досвід у кожного є унікальним, неповторним. Тому навіть якщо людина має велике бажання бути зрозумілою й добирає найточніші слова, немає гарантії, що співрозмовник зрозуміє — хай він у цьому й зацікавлений — усю інформацію точно й повністю. Це буває навіть тоді, коли люди перебувають у близькому контакті. А та людина, яку не розуміють, починає поступово віддалятися від партнера, при цьому втрачається близькість у стосунках.
Процес розуміння залежить також від моральних і психологіч¬них установок особистості до певних ідей або до того, хто їх пере¬дає. Якщо ці установки позитивні, то процес сприймання відбуваєть¬ся успішно, у противному разі з’являються знову ж таки бар’єри. Подолати їх можна, лише поступово змінюючи установки. Наприк¬лад, нині в Україні багато людей скептично і з недовірою ставляться до бізнесменів, підприємців. Ці негативні установки погано вплива¬ють і на результативність сприймання інформації, яка надходить від останніх. Щоб змінити ставлення до бізнесу, забезпечити взаєморо¬зуміння бізнесменів і широкого загалу, треба змінити установки і у бізнесменів (вони мають виходити з того, що роблять корисну справу не тільки для себе, а й для інших, для держави взагалі), і у населен¬ня (яке мусить зрозуміти, що без нових підходів до економіки на¬вряд чи можна зрушити з місця).
Без двостороннього осмислення інформації та ситуації неможли¬во її зрозуміти. Тут, як і при сприйманні мови, важливо, щоб інте¬лектуальні рівні, види мислення партнерів не надто різнилися. Якщо ж з одного боку знаходяться співрозмовники-теоретики, а з іншо¬го — практики, то вони не завжди порозуміються. Або, скажімо, один із партнерів має високий рівень мислення, а інший — низький. їм також рідко вдається знайти такі слова й докази, які були б пере¬конливими для обох.
Підвести людей, які прагнуть до взаєморозуміння, може й пам’ять. Ніхто з нас не може бути впевнений у тому, що він завжди збері¬гає в пам’яті й може відтворити всю інформацію, що надійшла до нього. Люди це знають, проте в конкретних ситуаціях їм здається, що пам’ять підводить не їх, а партнерів («я точно пам’ятаю, що я…»). Тому слід, зокрема, в ділових стосунках записувати найважливішу інформацію, а то й підписувати документи, де відмічати основні положення та рішення, висловлені думки.
Складну проблему становить взаєморозуміння людей, які нале¬жать до різних великих і малих соціальних груп. Кожний із пас водночас є членом різних груп: за віком, статтю, професією, націо¬нальністю і т. ін. Звичайно, в особливостях різних груп розібратися важко, ще складніше всі їх урахувати. Проте кожен знає, що різну психологію мають, наприклад, старше та молодше покоління, жінки й чоловіки. Так, старше покоління, звичайно, критично ставиться до інно¬вацій. Молодь емоційно більшою мірою готова до змін, тому завжди прагне нового.
По-різному поводяться, спілкуючись, чоловіки й жінки. Чолові¬ки більше уваги приділяють змісту спілкування, а жінки — безпо¬середньо процесу. Чоловіки, як правило, слухають уважно 10-15 се¬кунд, а потім починають розмірковувати над тим, що самі хочуть сказати, тобто вони нерідко не вислуховують співбесідника до кінця, не прагнуть з’ясувати, чи правильно його зрозуміли. Жінки, на відміну від чоловіків, бачать в особі співбесідника особистість і розуміють ЇЇ почуття. Чоловіки активніше відстоюють свою позицію, а жінки легше піддаються переконанню і спокійніше сприймають чужу дум¬ку. Успіх значною мірою залежить від рівня культури спілкування співбесідників, від знання ними психології особистості, вміння вра¬ховувати їх при доборі засобів спілкування. Цей висновок стосується також спілкування між людьми різних національностей. Орієнтація на загальнолюдські моральні цінності, самобутність, унікальність кож¬ного народу сприяє встановленню взаєморозуміння, громадянської зла¬годи і християнської любові. Ще в XVI ст. видатний французький філософ-мораліст М. Монтень писав, що різні звичаї народів не¬скінченні у своїх проявах, і скрізь вони мають обґрунтування. Неврахування таких звичаїв нерідко сприймається як відхилення від розуму.
Ми не маємо права змінювати звичаї інших народів. їх потрібно пізнавати і враховувати з метою досягнення взаєморозуміння. Під час бесіди американців чи англійців один говорить, а другий слухає, адже переривати не ввічливо. Японець слухає більш активно, пода¬ючи сигнали про те, що він розуміє співбесідника, якщо може, то навіть закінчує за нього фрази. Його «хай» («так») означає: «Я вас розумію». Інколи ті, хто не знає цієї особливості японців, сприйма¬ють «хай» за згоду і думають, що досягли успіху у вирішенні діло¬вих питань, а потім, на жаль, глибоко розчаровуються. Загальнолюдська культура допоможе подолати бар’єри взаєморозуміння, пов’язані із соціокультурними відмінностями.
Бар’єрів на шляху до злагоди, взаєморозуміння між людьми ба¬гато, їх треба вчасно розпізнавати, попереджати і долати. Це те не¬гативне, що знижує ефективність спілкування та взаємодії між людьми. Водночас наука й практика пропонують певні способи і засоби, які сприятимуть успіху у взаємопорозумінні та взаємодії.

Взаєморозуміння та його рівні

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:33:55 +0000

Якби люди були однаковими, проблема розуміння одне одного, мабуть, не виникала б. Тоді б усі однаково мислили, говорили, діяли. Якби люди взагалі нічого спільного не мали, то й порозумітися вони не змогли б. Ще 1829 р. па це звернув увагу німецький філософ Ф. Шлейєрмахер. На його думку, взає¬морозуміння передбачає два моменти: спільність людей за духом і певні відмінності між ними.
Взаєморозуміння — це таке розшифрування партнерами повідом¬лень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Класичним прикладом цього є епізод із роману «Анна Кареніна» Л. Толстого, де Левін і Кітті спілкуються, пишучи одне одно¬му записки. Замість слів вони вживають лише початкові літери. Обоє [настільки добре відчували одне одного, що за цими літерами мог¬ли зрозуміти довгі фрази, якими розповідали про свої почуття.
Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, осмислення та співпереживання. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморо¬зуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та до поведінки інших — необхідна умова спільної діяльності. Підкоритись розумним нормам поведінки — перший крок до взаєморозуміння. Однак це не так легко, тому ми часто спосте¬рігаємо неадекватну поведінку людей (у транспорті, магазині, лікарні тощо). Згода як формальний рівень взаєморозуміння проявляється в різних видах спілкування: соціально-рольовому або анонімному, функціонально-рольовому, неформальному.
Розуміння як осмислення — другий рівень — це такий стан свідо¬мості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уяв¬лень і добраних засобів впливу. Без такого стану неможливо про¬довжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяль¬ності. Тут характерним є відчуття внутрішнього зв’язку, організова¬ності в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Розумінню як осмисленню сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кож¬ного. Бажання осмислити — ознака високих моральний якостей лю¬дини та її культури спілкування.
Взаєморозуміння як співпереживання передбачає здатність ура¬ховувати стан співбесідника. Той, хто перебуває у збудженому стані, має заспокоїтись, а той, хто перебуває у пригніченому стані, — акти¬візуватися. Стан людини можна визначити за експресією обличчя, жестами, позою, які дають змогу не лише побачити ставлення люди¬ни до співбесідника, а й до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального погляду слід розпізнати емоційний стан іншого. Це зробити легше, аніж маніпулювати своїм. Особли¬вого значення розуміння як співпереживання набуває під час не¬формального спілкування, зокрема сімейно-інтимного. Навіть якщо людина затамувала свою образу, роздратування або любов, вона все-таки плекає надію, що її зрозуміють. К. Станіславський писав, що зрозуміти — це означає відчути. Щоб досягти взаєморозуміння, ко¬жен має продумати, що він хоче сказати іншому, знайти слова, які б донесли його думку, і розшифрувати інформацію (словесну та несловесну), яку свідомо і несвідомо передав йому інший.
Під час спілкування люди постійно обмінюються інформацією. Опитування показало, що обмін інформацією — одна зі складних проблем у роботі з іншими, управлінні ними. Але до свідомості іншої людини потрапляє не вся інформація, яка передається. У результаті досліджень встановлено: якщо всю задуману людиною інформацію прийняти за 100%, то словесної форми набирає лише 90% цієї інформації, людина висловлює лише 80% задуманої інформації. Водночас інша людина вислуховує тільки 70% цієї інформації, а розуміє 60%. У пам’яті ж іншої людини залишається лише 24%.
Знаючи це, кожний співрозмовник для досягнення повного взає¬морозуміння має дуже відповідально ставитися до передавання інформації та її осмислення. Тому під час спілкування варто перевіряти ефективність передавання інформації та її розуміння. Люди, які дотримуються моральних норм і психологічних правил спілкування, у таких ситуаціях обов’язково попросять повторити сказане. Непо¬гано поставити запитання типу: «Якщо я Вас правильно зрозумів, Ви хотіли сказати, що…» А той, хто передає інформацію, намагати¬меться вживати загальновідомі терміни, користуватиметься зрозумі¬лою для співрозмовника мовою, враховуючи його інтелектуальний рівень.
Під час спілкування люди осмислюють не лише словесну інфор¬мацію. Спостерігаючи за поведінкою одне одного, на основі несловесної інформації й контексту людських взаємин вони начебто «читають» те, що приховано за словами співбесідника (у сфері його мотивації, моральності, свідомого, несвідомого і т. ін.).
Взаєморозуміння — це сфера людських взаємин, де тісно пере¬плітаються пізнавальні процеси та емоції, соціально-психологічні пра¬вила та етичні норми. Іншими словами, це не тільки розуміння інфор¬мації, її передавання, приймання, а й розуміння іншого як особистості з її потребами, інтересами, установками, переживаннями, досягнення¬ми і поразками, з її бажанням виглядати гідно та привабливо в очах інших, бути значущою фігурою для них і т. ін. Перший з описа¬них аспектів розуміння дуже важливий у ділових, другий — у міжособистісних взаєминах, особливо в інтимно-сімейному житті.
Той, хто передає інформацію, має знати, що розуміння її іншими залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладу, вміння стимулювати іншого до думки у процесі приймання та осмислення інформації.

Мораль і особистісний вплив

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:33:09 +0000

У психології вплив — це процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини (її установок, уявлень, думок, оцінок тощо) під час взаємодії з нею. Які якості, вміння допомагають підвищити особистісний вплив? Це, безумовно, компетентність, доброзичливість, енергія, цілеспрямо¬ваність, ентузіазм, уміння володіти собою, користуватися різними способами й засобами спілкування. Це, безумовно, й ті моральні нор¬ми та правила, які засвоїла особистість: чесність у спілкуванні, спра¬ведливість, доброзичливість, щирість тощо (тобто йдеться про мо¬ральність людини). Відомо, що нерідко люди в ділових стосунках віддають перевагу моральним чеснотам над професійними якостями. Тому часто більший особистісний вплив на інших має той керівник або навіть спеціаліст, для яких моральні норми поведінки є обо¬в’язковими. Загалом, за даними психологів, найефективнішим у спілку¬ванні буде керівник, який водночас є і компетентним спеціалістом, і моральною людиною.
Якогось жорсткого набору якостей, чеснот не існує. Передусім має значення, якою є особистість взагалі, які має установки, само¬оцінку та як вона ставиться до моральних цінностей. Виокремлюють навіть харизматичний вплив як такий, що йде від особистості, яка є взірцем для інших.
Своєрідно проявляється, наприклад, у спілкуванні вплив однієї людини на інших через владу. З одного боку, влада — це можливість впливати на інших, з іншого — щоб впливати, треба мати владу. Коли одна людина або група людей користуються владою для того, щоб принизити інших, найчастіше кажуть: у них відсутня культура спілкування, і передусім моральна.
Тим, хто прагне до високої культури спілкування, бажано знати, яка інформація підсилює вплив на інших людей, а яка, навпаки, змен¬шує його. Так, не бажано казати «я — маленька людина», «у мене не виходить», «у мене мало досвіду», «я не хочу забирати у вас час» і т. ін. Краще сказати: «я — ще молодий спеціаліст», «мені слід де¬тальніше розібратися в цьому», «я лише розпочав роботу», «мені хотілося б з вами обговорити це питання» і т. ін. У бесіді бажано замінювати фрази на зразок «я повинен» на фрази «я хочу», «я вибираю». У першому випадку людина діє, почуваючи себе при¬неволеною. Це, звичайно, впливає на її настрій, їй хочеться чинити опір, а це викликає, у свою чергу, відчуття провини. Через це в кон¬кретній ситуації бажано робити вільний вибір, ураховуючи всі об¬ставини, а також настрій, можливості, наслідки і т. ін. Особистісний вплив підвищуватиметься, якщо бажання людини і дійсність збігатимуться. Це дасть змогу їй відчути себе сильною, такою, що хоче й може досягти того, чого бажає.
Компетентне використання людиною різних видів психологічного впливу в діловому спілкуванні є важливою складовою її культури. Саме правильний добір засобів і механізмів впливу сприяє досяг¬неш по оптимального результату взаємодії, розвиткові особистості, фор¬муванню в неї високих моральних якостей, реалізації її творчих здібностей та можливостей самовдосконалення.

Спільна діяльність і вплив на неї етичних норм і правил

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:32:33 +0000

Спільна діяльність суб’єкта з групою є тим важливим фактором, який нерідко визначає ефективність взаємодії, а отже й культуру спілкування. Тому, бажаючи досягти позитивного результату у співробітництві з іншими, важливо продумати насамперед питання
його, організації.
Спільна діяльність у соціальній психології — це організована система активності індивідів, що цілеспрямовано взаємодіють з ме¬тою створення об’єктів матеріальної та духовної культури. Така діяльність неможлива без контактів між людьми і обміну інформа¬цією, думками, оцінками, почуттями тощо. її важливою рисою є спільна мета та передбачення результату, що відповідав би загальним інте¬ресам і сприяв реалізації потреб кожного з індивідів, які починають взаємодіяти. При цьому важливо спланувати та врахувати «доро¬бок» кожного в кінцевий результат.
Наші дослідження свідчать, що не кожна діада і не кожна група готові до спільної діяльності, до діалогу. Ця готовність має три ком¬поненти — мотиваційний, змістовний та операційний. По-перше, у людей може не виникнути бажання спільно працювати, думати або, скажімо, творити щось матеріальне чи духовне. По-друге, вони не знають, як разом працювати і спілкуватися, використовуючи діалог: обидва хочуть виконувати одну й ту саму частину роботи, кожен хоче, щоб діяльність відбувалася саме за його програмою, відповідно до його бачення ситуації і т. ін. І, по-третє, їхні знання, що потрібні в конкретній ситуації, помітно різняться як якісно, так і кількісно. Тому до спільної діяльності треба готуватись. І якщо група має лідера, то він має це враховувати.
Готовність до спільної діяльності в різних групах різна. Одні мо¬жуть бути готовими мотиваційно і не готовими операційно. Інші мають операційну й змістовну готовність, але не хочуть об’єднува¬тись у групу для досягнення спільної мети, хочуть працювати інди¬відуально або в іншій групі. Тому в кожному окремому випадку треба вирішувати, чи готові члени групи до спільної діяльності, й відповідно до цього добирати методи роботи. У менеджменті, на¬приклад, вважається, якщо група погано справляється зі спільною роботою, то в цьому винен керівник, бо він не підготував її до цьо¬го, не зміг спрямувати дії кожного і всіх разом.
Взагалі, спільна діяльність лідера і всієї групи — необхідна умо¬ва для встановлення взаєморозуміння, формування згуртованості групи та розвитку її членів. Наші дослідження показали, що це най¬вищий рівень взаємодії: Але бажано, щоб цьому передувало встанов¬лення взаємодії в підгрупах, спочатку як умовно спільної діяльності ;її членів. Саме тоді вони оволодівають необхідними діями та змістом, зокрема продуктивним діалогом. Це наче стартова сходинка для підйо¬му до спільної діяльності лідера з усією групою.
Для того щоб спільна діяльність дала позитивні результати, лідер має враховувати особливості поведінки людей у групі та етичні про¬блеми, які при цьому виникають. Без цього навряд чи спілкування буде результативним і відповідатиме належному рівню культури.
У країнах, де керівники фірм прагнуть підняти рівень культури ділового спілкування, розроблюють кодекси честі або норми пове¬дінки працівників. Наприклад, до керівників висуваються такі вимо¬сти: «ставитися до підлеглих з повагою»; «уважно вислуховувати підлеглих, особливо їхні пропозиції», «не обговорювати дії інших людей», «не просити підлеглих робити вам особисті послуги», «не позичати гроші у підлеглих» і т. ін. Спілкування підлеглого з ке¬рівником також визначається певними правилами: «до керівника треба ставитися з повагою, у міру демонструючи свою готовність до взає¬модії та виконання доручень», «не слід поводитись з керівником за¬надто запопадливо», «критичне зауваження керівника може мати сенс, атому варто подумати, де і в чому припущено помилку», «звертаю¬чись до керівника, доцільно вживати ту форму, якою користується більшість співробітників». Спілкування з колегами відповідно до встановлених правил регламентується, наприклад, так: «бути добро¬зичливим, ввічливим, привітним», «слухаючи уважно співрозмовни¬ка, доцільно показувати йому (позою або мімікою) позитивну ре¬акцію на нього», «не обговорювати на роботі свої домашні та особисті проблеми», «не розмовляти голосно, щоб не заважати іншим»
і т. ін.
У групах, де норми та правила спілкування розроблено й прий¬нято всіма її членами, поведінка кожного індивіда нерідко сприяє змінам у діях і почуттях інших, тобто має індивідуальний вплив.

Визначення взаємодії

admin — Thu, 12 Feb 2009 12:31:41 +0000

Нерідко можна спостерігати, як під час зустрічі між людьми не встановлюється контакт, через що їхня бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення проблеми було витрачено багато часу. Чому це так? Тому, що між ними не відбулася взаємодія.
Взаємодія — це процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб’єктів одне на одного, який породжує причинну обумов¬леність їхніх дій і взаємозв’язок. Цей процес потребує активності та взаємної спрямованості дій тих людей, які беруть у ньому участь.
Якщо кожний учасник виступає як особистість, а не як об’єкт, взаємодія може відбутися на високому рівні моральної культури спілкування. Особистість, спілкуючись, сподівається, що її вислухають, зрозуміють, відгукнуться на її почуття, дадуть відповідь па запи¬тання. Для цього потрібні певні комунікативні, бажано гуманістичні, установки щодо інших людей. Без таких установок відповідної мо¬тивації взаємодії у спілкуванні може і не відбутися.
Існує багато видів взаємодії, а тому й кілька їх класифікацій. Одна з найвідоміших — поділ на кооперацію (співробітництво) та конкуренцію (суперництво).
Відома класифікація, де основою є кількість суб’єктів, що спілкуються. Якщо суб’єктів двоє, то це взаємодія парна (у діаді). Якщо суб’єктів багато, то вони можуть взаємодіяти у групі (групова взає¬модія), між групами (міжгрупова взаємодія) або суб’єкт може діяти з групою (суб’єктно-групова взаємодія). Цим суб’єктом може бути лідер або будь-який член групи.