Орієнтування в умовах спілкування передбачає вивчення особливостей зовнішнього середовища та врахування власного емоційного стану, а також стану співрозмовника. Якщо ви побачили, що співбесідник, скажімо, збуджений, спочатку треба допомогти йому заспокоїтися, бо інакше він вас не зрозуміє. Лише після цього можна розпочати бесіду. Як це зробити? По-перше, можна попросити співрозмовника чимось вам допомогти, бо виконання предметних дій, що потребують уваги, знімає напруження. По-друге, можна пожартувати. Партнер почне посміхатися й розслабиться. По-третє, можна звернути увагу співрозмовника на важливу для нього проблему, котра потребує активного мислення. І, зрештою, можна поста¬вити партнерові запитання на нейтральну тему, переключивши його увагу на проблему, до якої він ставиться спокійніше.
Звичайно, це лише окремі приклади з тих, що їх можна використа¬ти. У кожній ситуації треба виявляти гнучкість, оперативність, творчість. Проте варто пам’ятати, що фрази па зразок «Не хвилюйтесь», «Зас¬покойтеся», «Чому ви так напружені?» справі не зарадять. Навпаки, людина хвилюватиметься, а відтак й нервуватиме ще більше.
На етапі орієнтування треба з’ясувати тривалість бесіди. Якщо ви — ініціатор зустрічі, треба дійти згоди із співбесідником щодо її мета. Якщо вас запросили на бесіду, мети якої ви не знаєте, кра¬ще одразу запитати: «Чим можу бути корисний?» Це дасть змогу розібратися в очікуваннях співбесідника, бо вони є регуляторами його поведінки під час спілкування. Кожна із сторін сподівається на таку реакцію іншої, яка б відповідала її рольовій позиції.
Успіх бесіди багато в чому залежить від того, чи вдасться адек¬ватно уявити собі образ партнера. Тут нерідко спрацьовують сте¬реотипи, а вони часом бувають неправильними. Як зазначалося, треба мати попередню інформацію про співбесідника, передусім знати його типові, індивідуальні, вікові та статеві характеристики.
Насамперед важливо встановити тип особистості співрозмовни¬ка. Люди, які живуть, керуючись принципом «мати», за Е. Фроммом,
бажають обов’язково отримати щось від спілкування: цікаву роботу, знання з метою престижу, грошову винагороду тощо. Тому вони старанно готуються до зустрічі, обмірковують тему роз¬мови, добирають засоби, за допомогою яких можуть вплинути на співрозмовника і досягти своєї мети. Для цього вони готові вико-ристати все: і своє становище в суспільстві, і знайомство, і зв’язки, і зовнішність. Такі люди можуть приваблювати, проте це нерідко лише результат програмування обраної для цього ролі. Якщо такий вико-навець десь сфальшивить, одразу випливе, що він намагається мані¬пулювати співрозмовником.
Цілковитою протилежністю такому типу людей є ті, хто керуєть¬ся в житті принципом «бути». Вони нерідко підходять до конкрет¬ної ситуації без спеціальної маніпулятивної підготовки і заздалегідь не добирають засобів, щоб підтримувати впевненість у собі. їхня реакція безпосередня і продуктивна. Вони знають: вірність собі спри-ятиме тому, що під час спілкування обов’язково з’явиться щось нове. І тому в них не виникає занепокоєння, що вони можуть щось втра¬тити. Такі люди — не суперники, а партнери, які намагаються отри¬мати від спілкування радість, а не перемогу будь-якою ціною.
П. Міцич наводить цікаву класифікацію співбесідників. Він опи¬сує теоретичні моделі «абстрактних типів» людей і характерні риси їхньої поведінки. Згідно з цією класифікацією існує дев’ять типів співрозмовників:
1. Безглузда людина — нетерпляча, невитримана, збуджена; своєю поведінкою несвідомо підштовхує співбесідника до того, щоб він не погоджувався з висловленими тезами та твердженнями. Ма¬ючи справу з такою людиною, доцільно не виходити за межі про¬фесійного спілкування, треба бути спокійним і спростовувати її твер¬дження.
2. Статечна людина — доброзичлива та спокійна під час роз¬мови, їй слід давати змогу проявити себе, коли підбиваються підсум¬ки зустрічі, обговорюються пропозиції.
3. Всезнайко — людина, у якої завжди і на все є «своя» думка, вона обов’язково хоче її виголосити, не прислуховуючись до думки співрозмовника. Якщо доводиться мати справу з такою людиною, треба трохи збити з неї пиху, спеціально ставлячи складні запитан¬ня. Треба також залучати її до обговорення ідей, запропонованих іншими.
4. Балакун — не вміє вислуховувати інших, часто перебиває співрозмовника, не цінуючи його часу. Щоб марно не гаяти час, його треба своєчасно й тактовно зупинити, бо цікавих ідей він однаково не внесе.
5. Боягуз —- людина, яка відмовчується, щоб не виставляти себе на посміховисько або не здатися безглуздою. Таку людину варто підтримати, підкресливши, що в неї вірять, до неї прислуховуються.
6. Неприступна людина — має відсутній вигляд; те, що відбу¬вається поза її особою, їй видається не вартим уваги та зусиль. Спілку¬ючись з такою людиною, краще одразу визнати її знання та досвід, виявити інтерес до неї самої та її справ.
7. Незацікавлена людина — безцеремонно демонструє, що все, що відбувається навколо, її аж ніяк не цікавить. Для того щоб всту¬пити з такою людиною в контакт, треба все-таки знайти те, що для неї може мати істотне значення.
8. Люди, яких називають «велике цабе», зовсім не терплять критики. Вони вважають себе кращими від інших, а власні пропо¬зиції єдино правильними. З такими людьми треба бути обережним, не критикувати. Водночас варто показати, що вона така сама людина, як й інші. Добре при цьому використовувати прийом протиставлен-ня на зразок: «Так…, проте».
9. «Чомучка» — не може втриматися, щоб не поставити запи¬тання про все і про всіх. Спілкуючись з такою людиною, доцільно переадресовувати їй її ж запитання. Це змусить «чомучку» розмір¬ковувати над проблемою, яку винесено на обговорення.
Зрозуміло, що наведені класифікації умовні. Однак вони допома¬гають навчитися самостійно розпізнавати особливості своїх співроз¬мовників і використовувати це для того, щоб краще і швидше поро¬зумітися з людьми, встановити контакт, досягти успіху під час спілку¬вання, зокрема при проведенні індивідуальних бесід.
Існують люди, які поєднують глибоке знання людини із здатні¬стю добиватися ефективного контакту із співрозмовниками в різних ситуаціях. їх називають «геніями спілкування». Поведінку таких людей визначають риси: відсутність тривожності та упередженості, вміння встановлювати зворотний зв’язок, артистизм, передбачення, інтерес до всього, любов до себе (ми не можемо любити інших, якщо не любимо себе) та наявність необхідної захисної агресії (розуміння, що постійні проступки до добра не приводять).
На встановлення контакту та перебіг бесіди загалом накладає серйозний відбиток темперамент співрозмовників. І його також тре¬ба вміти розпізнавати і враховувати.
Важливо пам’ятати і про вікові особливості співрозмовника. У більшості людей з віком знижується критичність, а потреба у спілку¬ванні зростає. Старші за віком люди люблять дещо моралізувати, іноді через свою балакучість позбавляють співрозмовника можли¬вості самостійно висловити думку і дійти певних висновків.
У процесі підготовки до індивідуальної бесіди важливо врахо¬вувати також статеві відмінності співрозмовника. У чоловіків пере¬важно більш глобальний погляд па обговорювану проблему, а жінки краще сприймають деталі, нюанси.