Загальнолюдські цінності, в основі яких лежить загально¬людська мораль, не є чимось сталим, незмінним. Вони на¬повнюються новим змістом, можуть мати інший рівень значущості. Однак упродовж усієї історії людства цінувалися такі чесноти, як правдивість, співпереживання, ввічливість, підтримка інших, передусім слабких і молодших, повага до старших за віком і статусом та ін. Водночас засуджувалися брех¬ливість, брутальність, нечесність, жорстокість, байдужість до інших, агресивність, нетерпимість.
Великі гуманісти минулого були філософами й психологами вод¬ночас. Вони усвідомлювали, що природу людини можна зрозуміти, лише виявивши норми й цінності її життя. Оскільки людина є мірою всіх речей, вона є найвищою цінністю й головним багатством суспільства. Розвиток цього спрямування в етиці та пси¬хології сприяв становленню гуманістичної етики та психології.
Гуманістична етика — напрямок у філософії, що поширився у США з 20-х років XX століття (І. Файт, К. Гарнет, І. Левін та ін.). Автори цієї теорії тісно пов’язують моральність з психологією окремої особистості, певною мірою виокремлюючись від загальних прин¬ципів моралі. У сучасній інтерпретації ідеї гуманістичної етики обґрунтували Ж.-П. Сартр і Е. Фромм. Так, останній зазначав, що лю¬бов до себе, яка неможлива без любові до інших, є вищою цінністю. Якщо в авторитарній етиці норми, що встановлені авторитетом або владою, завжди превалюють над індивідуальними, то в гуманістичній «сама людина може визначити критерій доброчесності та пороку» . За Е. Фроммом, характерна особливість людини — можливість реалізуватись і знайти своє щастя тільки у зв’язку з іншими людьми, у солідарності з ними. Вітчизняні етики й зарубіжні вчені стверджують, що науці треба перемістити увагу з вивчення людини як об’єкта, речі серед речей до вивчення її як суб’єкта, як міри всіх речей [12]. Послідовники гуманістичної етики дотриму¬ються тези, що людина може реалізуватися й стати щасливою лише в єдності з іншими, у взаємодії та спілкуванні з ними. Любов до ближнього, повага до нього — це сила людини, що об’єднує її зі світом, який є і її власним світом. Добро в цьому контексті — роз¬криття та реалізація можливостей людини, зло — безвідповідальність, передусім, щодо себе. Тому, щоб зрозуміти суть добра і зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологія.
Гуманістична психологія — напрямок у психології, представни¬ки якого визнають головним предметом цієї науки особистість як унікальну цілісну систему, для якої характерною є відкрита мож¬ливість самоактуалізації та самореалізації. Цей напрямок зародився в 50—60-ті роки в Каліфорнії (США). Назву йому дав А. Маслоу, а значний внесок у його розвиток зробив К. Роджерс [2], Основним у цій орієнтації є віра у можливість особистішого зростання кож¬ної людини, яка може самостійно обирати свою долю. Людина народ¬жується доброю (або нейтральною), а суспільство робить її злою, агресивною. Згідно з положеннями, введеними К. Роджерсом, у кожній людині закладено прагнення до добра, до самореалізації, і вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведінки, запропоно¬вані суспільством, змушують людину знехтувати власними почуття-ми та потребами і пристати на цінності, нав’язані іншими. А. Мас-лоу вважає, що в людини замало можливостей для задоволення своїх основних потреб, а це врешті-решт гальмує задоволення таких ви¬щих потреб, як самоповага та самореалізація.
Отже, гуманістична етика ґрунтується па сучасній психології, яка сприяє розвиткові етики. Як стверджує Е.Фромм, вищі цінності гу¬маністичної етики та психології — це не егоїзм, а любов до себе, не відкидання індивідуальності, а ствердження людської самості. Щоб бути впевненою у своїх цінностях, особистість має знати й розумі¬ти себе, свою здатність до добра та самовіддачі. Автори дотримуються положень гуманістичної етики та психології в сучас¬ному її розумінні.