Розглянемо характеристики різних сторін спілкування. Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб’єктом у процесі спіль¬ної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інфор¬мації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комуні¬кативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.
Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джере¬лом (відправником) повідомлення передається через канал зв’язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодуван¬ня. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.
Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими сис¬темами кодифікації й декодифікації, тобто «спілкуються однією мо¬вою». Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб’єктам спілкування одне на одного, чи уточню¬валась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну
від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та
приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зістав¬лення поглядів).
У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара та [екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система «контакту очима».