Спілкування як процес і продукт життєдіяльності людей має багате минуле, а як результат наукових досліджень — коротку історію. Багато цінного й цікавого про ети¬ку та етикет, культуру спілкування та поведінки знаходимо в пам’ят¬ках історії й літератури, зокрема в українських джерелах.
Одним із перших описав спілкування на території нинішньої Ук¬раїни ще у V ст. до н. е. Геродот. Він розповідав, як наші пращури спілкувалися при світлі вогнища, «казали казку», «баяли байку». Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захи¬щали свою землю, як розвивали ремесла і, звичайно, як спілкувалися, дає Велесова книга, або «Скрижалі буття українського народу», — збірка поліських пам’яток V-ІХ ст. Люди вміли спілкуватися, бо правили п’ятнадцять віків через віче, де будь-хто міг слово сказа¬ти — і то було благом. Узагалі слово для людей було вагомою час¬тиною життя, через нього вони доходили згоди й розв’язували свої життєві проблеми.
Уже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів громади. Повага до старших, взаємодопомога, хоробрість, чесність стали загальноприйнятими нормами моралі. Проте перехід до моральних відносин здійснювався поступово від найпростіших форм моральності (групових) до вироблення особистістю власних моральних орієнтирів.
Дещо пізніше, коли на території Київської Русі відкрилися перші бібліотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, тобто закладалася культура слов’янських народів, з’являються пам’ятки, що підтвер¬джують прагнення тодішнього суспільства вплинути на людину, на її думки та почуття, дати їй християнські правила, норми поведінки й спілкування. Такими найвідомішими пам’ятками є твори першого митрополита Київської Русі Іларіона та оратора й мислителя Кирила Туровського. Один із тогочасних видатних мислителів-гуманістів Ва-силь Великий виклав справжню програму культури й етики спілку¬вання та поведінки, а також правила етикету: «Будь добрим з дру¬гом, ласкавим зі слугою, незлопам’ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай нещасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємністю, відповідай зі світлим об-личчям, до всіх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не зму¬шуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки можеш, свої пере¬ваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших. Не будь тяжким у виговоріннях, звинувачуй не скоро і не з пристрасним рухом, бо це — ознака зарозумілості, не засуджуй за малозначуще, ніби сам ти суворий праведник…» .
Мудрі настанови щодо етики та етикету, спілкування й поведін¬ки дав своєму та прийдешнім поколінням Володимир Мономах. У його «Повчанні» знаходимо: «…мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду лагідну і дотримуватись слова Господнього… при стар¬ших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися, соромитися старших; …поводитися благочестиво, навчити… очима управлінню, язику утриманню, розуму упокорюванно, тілу підкорянню, думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ…; не забувайте того доброго, що ви вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтесь… жодної людини не пропустіть, не привітавши її і не подарувавши їй добре слово…». Во-лодимир Мономах підкреслював, що «правильне життя» людини досягається її «добрими ділами». Як бачимо, етика та етикет, культу¬ра спілкування, поведінки і мовлення в цих джерелах подаються в єдності. Це саме простежується і в подальших пам’ятках історії та культури України.
У ті часи чи не найбільший вплив на людину, на її взаємини з іншими, на формування етики та культури спілкування мали центри духовної культури та духовні особи — мислителі. У XVII ст. в Україні, коли вже чітко окреслились ознаки української народності (територія, мова, економічна й культурна спільність, психічний склад), з’являються перші центри освіти та культури (наприклад, Львівська братська кола та Острозька греко-слов’яно-латинська школа). У них викладали граматику, арифметику, астрономію, риторику, діалектику, логіку, мистецтво. Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували
культуру поведінки, мовлення та спілкування учнів.