Для того щоб спілкування лектора й аудиторії мало позитивний результат, треба дотримуватись певних вимог. Першою вимогою є орієнтація лектора в умовах спілкування. Щоб воно було успішним, лектор має визначити цілі та мотиви аудиторії, з’ясувати для себе її специфіку, знати час і місце проведення зустрічі. Характер орієнтування перед зустріччю з аудиторією дещо інший, аніж при міжособистісному спілкуванні, коли важливо, щоб до початку розмови співбесідники вже знали дещо одне про одного: про особливості характеру, коло інтересів, рівень знань, мотиви поведінки тощо. При публічному спілкуванні оратор не створює образ кожного з майбутніх «співрозмовників», бо це неможливо. У нього формується загальний образ аудиторії. Причому це не якийсь середній слухач, а зовсім нове, спе¬цифічне явище, що не є сукупністю окремих особистостей. Велике утруднення полягає в тому, що цей образ треба порівнювати з ре¬альними людьми, які сидять у залі, коригувати його, відчуваючи їхню реакцію. Якщо цього не робити, контакт підтримувати важко, і зустріч стане неефективною. Важливим компонентом орієнтації спілку¬вання є завчасна інформація про вік, основні соціальні та професійні характеристики людей, про кількість можливих учасників зустрічі й приміщення, в якому відбудеться лекція.
Психологи приділяють велику увагу саме орієнтації спілкуван¬ня в аудиторії й дають такі рекомендації:
• забезпечити «глибину» орієнтації, якої потребує саме ця лек¬ція;
• налаштуватися саме на конкретну аудиторію;.
• оволодіти технікою «читання» за обличчями і поведінкою лю¬дей, тобто моделювати внутрішні особливості присутніх в ауди¬торії особистостей, використовуючи зовнішні ознаки, невербальні засоби спілкування.
Другою умовою успішного спілкування з аудиторією є визначен¬ня її мотивації. Діяльність людини, як правило, завжди є мотивова¬ною, проте в кожний конкретний момент переважає якийсь один мотив.
У публічному спілкуванні, як правило, домінує комунікативно-пізнавальна потреба. Психологи виокремлюють такі види мотивів:
• пов’язані з об’єктом і метою взаємодії, тобто із соціальною діяльністю (скажімо, виступи колег за професією або відомих учених);
• пізнавальні (коли слухачі хочуть задовольнити свою потребу пізнати щось важливе, значуще для себе). Потреба в зустрічі з лектором виникає особливо тоді, коли питання, що цікавить людину, не досить зрозуміле для неї;
• соціальні (наприклад, зустрічі, на яких висуваються кандидати в народні депутати);
• особистісні (усі так роблять, бо промовця всі добре знають — це улюблений актор, письменник, громадський діяч, який чимось викликав у даний момент особливий інтерес).
Третьою умовою ефективного спілкування в аудиторії є цілеспря¬мованість. Конкретна мета зумовлена темою лекції або виступу, ха¬рактером аудиторії, умовами спілкування. Розрізняють кілька типів цілей, що визначають вплив на аудиторію: пробудження інтересу до нових знань і пошукової діяльності, до творчої активності, до роз-витку потреби в самоосвіті; передавання повідомлень, що мають прак¬тичну цінність; формування певної системи оціночних суджень або зміна оцінок, що були зроблені раніше.
Отже, публічне спілкування, що реалізується говорінням лектора, промовця та слуханням аудиторії, передбачає активну мислительно-мнемічну діяльність людей, концентрацію і спрямованість їхньої уваги, інтерес до процесу прийняття та обробки інформації.