У двосторонній взаємодії в аудиторії ініціативнішим є лектор, промовець. Він — основне джерело впливу на аудиторію.
Як суб’єкт спілкування лектор чи промовець повинен мати певні характеристики, нахил до даної діяльності, готовність до неї та включеність у неї. Це сприяє його ефективній взаємодії з аудиторією, встановленню контакту, що є додатковим позитивним фактором, бо приносить лектору інтелектуальне та емоційне співпереживання.
Останнє найчастіше викликається особистістю того, хто виступає, і сприяє підключенню уваги слухачів до проблем, що хвилюють його в цю мить, взаєморозумінню і погодженості дій обох сторін, які беруть участь у спілкуванні. Але лекторові (промовцю) при цьому варто пам’ятати, що згідно із законом про психічне зараження емоційний накал аудиторії може стати таким сильним, що недосвідчений оратор не зможе далі з нею працювати. Тому більшість спе¬ціалістів, добре знаючи свої можливості, вважають за краще працюва¬ти в камерних умовах, і лише деякі — у великих аудиторіях.
Важливим видом контакту лектора, промовця з аудиторією є інте¬лектуальний. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблем, розв’язуючи певні мислительні за¬дачі. Особливо це проявляється тоді, коли людина, яка публічно вис¬тупає, начебто намагається розв’язати проблему на очах у слухачів.
Тоді аудиторія погоджується чи виражає свою незгоду, схвалює чи сумнівається, але є співучасником його мислительного процесу.
Обов’язковою умовою для встановлення контакту є прийняття слухачів як рівноправних партнерів по спілкуванню. Ядром консо¬лідації є основна ідея, що лежить в основі публічного виступу і виражає позицію оратора. Саме завдяки чіткій позиції, індивідуаль¬ності лектор, промовець викликають в аудиторії інтерес до себе і встановлюють з нею контакт. Треба не просто привернути увагу аудиторії, а й зацікавити саме тією ідеєю, яка для нього є основною.
Зовнішнім проявом того, є контакт чи ні, буде поведінка слу¬хачів на зустрічі. Так, увага присутніх, їхні погляди та жести схва¬лення, тиша, що регулюється лектором, мовчання під час паузи та інше свідчать про те, що слухачі включились у спільну з ним мис¬лительну діяльність. Тоді й він почувається невимушено, говорить простіше, отримує задоволення від спілкування з аудиторією.
Звичайно, спілкуючись з аудиторією, лектор (промовець) несвідомо (а іноді свідомо) підкреслює деякі риси своєї особистості, щоб у людей, які його слухають, виник певний образ. Таке «самоподання» в лекційному спілкуванні відіграє велику роль, хоч треба пам’ятати, що лектор на трибуні — усе ж не актор.
Отже, ефективність спілкування з аудиторією багато в чому залежить від лектора (промовця), його особистості та поведінки. Цьо¬му сприяють його соціально-психолоґічні (передусім, комунікативні) та індивідуально-психологічні якості (темперамент, характер, здібності та ін.). Але неабияке значення має те, як поводиться людина, висту¬паючи за трибуною, відповідаючи на запитання, а також її зовнішній вигляд, манери, наскільки вона дотримується загальноприйнятих пра¬вил етикету. Якщо лектор їх часто порушує, не вміє з повагою ста-витися до людей, у своїх судженнях не проявляє чесності та спра¬ведливості, якщо відчувається, що такі етичні категорії, як добро та любов, йому не притаманні, якщо його зовнішній вигляд та манери дратують, аудиторія не сприйматиме його і не слухатиме.