Вивченням спілкування до початку XX ст. наука не займалася, розглядалися і досліджувалися лише окремі складові цього феномена. Проте на початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вітчизняні та зарубіжні вчені. Багатовимірну стимулюючу роль спілкування в житті людини на¬лежним чином почали усвідомлювати вчені різних галузей наук — теоретики та спеціалісти-практики. Популярними стали поради аме¬риканського спеціаліста Д. Карнегі про те, як поліпшувати спілкування та завойовувати собі друзів. Проте ці рекомендації мають не наукову, а переважно практичну цінність. Вони стосуються технології спілкування і не розкривають його етичної та психологічної струк¬тури й закономірностей. Водночас вони певною мірою допомагають діловим людям і всім, кого хвилює процес спілкування, хто відчуває у цьому труднощі [4]. Однак, як вважає Е. Шостром, нерідко поради Д. Карнегі призводять до маніпулювання людьми, а це супере¬чить вимогам гуманістичної етики та психології. На жаль, лише небагато людей, на думку Е. Шострома, насправді спілкуються на ви¬сокому рівні культури. Він описує актуалізатора — людину, яка має гуманні мотиви спілкування й ставиться до партнера як до рівної собі особистості [23].
До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спе¬ціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20—30-ті роки нинішнього століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокре¬ма релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і риту¬алам свого суспільства.
На Заході у 30-ті роки зародилася школа «людських відносин», її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології — наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору «підступам буржуазної ідеології» в галузі становлення «людських відносин», не було напрацьовано, а намаган¬ня деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму при¬звели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашо¬му суспільстві, що завдало чималої шкоди.
Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшив¬ся. Однак за останні десятиріччя вони знову притягли до себе ува¬гу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов’язок, провина, сором тощо — слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими. Зокрема, проблеми спілкування перетворилися на «логічний центр» усієї системи психологічної проблематики [8], що було пов’язано також з розвитком соціальної психології, поси¬ленням її виливу на інші психологічні дисципліни.
З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною діяльністю людей поступово змінюються. Якщо на пер¬ших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм (відповідальності, обов’язку, чесності), то з розвитком ринкових відносин виникають «ножиці» між етичними нормами та поведінкою людей на виробництві, між обов’язком людини та її ставленням до діла. А це позначилося також па культурі поведінки та спілкування [13].
Останні ЗО років характеризуються появою низки праць, де спілку¬вання розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-різному розкривається зміст основних характеристик феномена спілкування, іноді неоднозначно трактуються категорії. У 1969 р. американський психо¬лог Д. Депс нарахував 96 дефініцій спілкування [9].
Поряд з підручниками, науковими розробками про спілкування написано багато науково-популярної літератури. Варто відзначити доробок зарубіжних авторів, присвячений проблемі сім’ї, попередженню й розв’язанню конфліктів, проведенню переговорів і поліпшенню міжособистісних взаємин. Спілкування тепер вивчають у взаємо¬зв’язку з різними видами діяльності. У дослідженнях як вітчизня¬них, так і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, зок¬рема педагогічне, спілкування. Спрямованість цих досліджень прак¬тична — досягти ефективності у професійній діяльності.
Несподіваним для багатьох відкриттям «організаційної культу¬ри» як важливого інструмента управління господарством ознамену¬валися 80-ті роки. Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управлін¬ня Лі Якокка в монографії «Кар’єра менеджера» зазначає, що пси¬хологія була для нього найціннішою з усіх університетських дис¬циплін. Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особ¬ливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання. Спілку¬вання він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети.
У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однако¬вими. Якщо, наприклад, у психології в 20-60-ті роки його досліджували в контексті масових процесів, а потім — в онтогенезі, у взаємозв’язку з мовленням і вищими психічними функціями, то наприкінці 60-х — на початку 70-х років наука вивчала, як змінюється поведінка людей в різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізувала різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини іншою, розглядала прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований вплив.
Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв’язку із становленням і розвитком осо¬бистості. Саме на цьому шляху плідно об’єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його — у переході від суб’єкта, який віддає перевагу моноло¬гові, до суб’єкта, котрий прагне діалогу у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Основну увагу зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях, видах взаємодії, зокрема, у конфліктних ситуаціях і під час переговорів. Іншими словами, у процесі цих досліджень частіше вивчали питан-ня, як спілкуються та взаємодіють суб’єкти, а не те, з приводу чого вони спілкуються. У різних концептуальних системах (біхевіоризм, гештальтпсихологія, неофрейдизм) спілкування аналізували за допо¬могою основних положень цих систем. А тому складові спілкування часто вивчали окремо: або обмін інформацією, або взаємодія, або процес сприймання одне одного. Так само нерідко етика і психологія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності.