Ділова українська мова

Моральні цінності в усіх сферах життя людини регламенту¬ються моральними нормами й принципами. Моральні норми і принципи — це певні вимоги та заборони, що регулюють діяль¬ність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспільстві па певному етапі його розвитку, є певним взірцем поведінки та обов’язкові для виконання.
Принципи моралі мають загальне соціальне значення і поширюються на всіх людей, уособлюючи те загальне, основне та первинне, що уможливлює ці вимоги та становить ціннісний базис суспільства, взаємовідносин людей. Моральні принципи підтримують і санкціонують в узагальненій формі суспільні підвалини життя, соціальний устрій, спілкування. Вони претендують на абсолютність, не допускають винятків. Будучи узагальненими, моральні принци¬пи відбивають соціально-історичні умови буття людини, її сутнісні потреби.
Поряд з іншими сферами життєдіяльності людини моральні прин¬ципи та норми регулюють процес спілкування людей, бо саме під час спілкування люди погоджують власні та суспільні інтереси. Більше того, спілкування людей має відбуватися за цими моральними прин¬ципами та нормами. Проте для індивідуального життя та поведінки людини вони є лише передумовою формування гуманістичних уста¬новок спілкування. Гуманізація спілкування — це насампе¬ред розвиток і зростання потреби людини в такому спілкуванні. Воно передбачає здатність людини відчувати та співчувати, переживати і співпереживати, вміння розрізняти добро та зло, справедливість і не¬справедливість, вияв таких її якостей, як милосердя, порядність, доб¬родійність і совість, а також морально-естетичні потреби, оцінки, смаки, ідеали, мотиви, вчинки. Тому не менше значення у процесі спілкуван¬ня людей відіграють також моральні знання, здатність до раціональ¬ного осмислення моральних ситуацій та дій.
Відомо, що зовні доброчинні вчинки можуть спиратися на моти¬ви, які явно суперечать принципам і нормам моралі: користолюбство, нажива, властолюбство та ін. І, навпаки, вчинок, який зашкодив іншим, може мати в основі доброчинні наміри. Наприклад, людина, яка лише прагне до влади, у спілкуванні з іншими демонструє свою «демокра¬тичність», гуманність. Досягши жаданої влади, вона швидко забуває про свої обіцянки і часто не виявляє доброти, чесності, відповідаль¬ності тощо. Таку поведінку в етиці називають легальною, а тип по¬ведінки — легалізмом.
Відомий китайський філософ Конфуцій показав, що різні люди у своїй поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм і правил. На його думку, розумна людина: «коли дивиться, то думає, чи добре вона роздивилася, а слухає — думає, чи вірно вона почула; думає, чи ласкавий у неї вираз обличчя, чи шанобливі її манери, чи щире мовлення, чи пристойне ставлення до справи; при сумнівах думає про те, щоб порадитися; коли ж у гніві, то думає про наслідки; і перед тим як щось придбати, думає про справед¬ливість». Нерозумна людина робить три помилки: говорить, коли не час говорити (це нерозважливість), не говорить, коли настає час говорити (це потайливість), і говорить, не помічаючи міміки
(це сліпота) [2].
Нині у складних умовах ринкових відносин людям доводиться ро¬бити вибір щодо орієнтації на справедливе ставлення до інших і вра¬хування їхніх інтересів чи на егоїзм; на активність чи пасивність; на агресію чи альтруїзм; на любов до людей чи байдужість до них і т. ін. Цей вибір проявляється в поведінці людини та в її спілкуванні з іншими. Під час такого вибору людина звертається або до прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів.
В умовах жорсткої конкуренції та зниження життєвого рівня людей зростає значення таких рис характеру людини, як стійкість, Щільність, вірність, милосердя та ін. Ідеться про мораль співвідне¬сення, дилема якої ґрунтується на тому, що не варто слухати ані друзів, ані ворогів, коли совість підказує «вчини так». Під час спілку¬вання — це вміння говорити так, щоб не принижувати гідності людей, вступати з ними в переговори, йти на компроміси, витрачаючи мит¬тєву власну вигоду, але зберігаючи доброзичливі стосунки. Кожен, хто знайомий з історією створення та розвитку відомої американсь¬кої компанії «ІВМ», погодиться з тим, що своїм успіхом вона знач¬ною мірою зобов’язана морально-етичним ідеям її засновника Томаса Дж. Уотсона-старшого (1914 р.), аніж технічним нововведенням або фінансовим ресурсам. Він як честолюбивий підприємець, безумовно, хотів бачити свою компанію такою, що досягла успіху. Але маючи власні моральні цінності, він не хотів це робити в будь-який спосіб. На шляху до успіху Т. Уотсон хотів об’єднати людей єдиною ме¬тою. Тому він розробив кодекс поведінки працівників компанії, прин¬ципи якого дуже прості: 1) кожна людина заслуговує на повагу; 2) кожний клієнт фірми має право на особливу увагу та найкраще обслуговування; 3) усе, що робиться у фірмі, має постійно вдоско¬налюватися. Цих принципів дотримуються й зараз всі працівники фірми — від адміністраторів найвищого рангу до підсобників. За¬значені принципи становлять стрижень усієї діяльності компанії, до якої всі ставляться з повагою і довірою, що безпосередньо впливає на кожний крок і всю політику «ІВМ». Мабуть, тому за 34 роки нікого не звільнили через скорочення програм, штатів, асортименту продукції чи бюджету. Але незалежно від посади розлучалися з тією людиною, яка порушувала моральні норми компанії або припус¬калася помилок у роботі і не бажала співпрацювати з іншими [9, .
За правилами ділового спілкування, прийнятими в «ІВМ», усі її працівники у своїх діях мають керуватися високими нормами діло¬вого спілкування. «Кожний, з ким ви маєте справу, повинен розраховувати на справедливе і неупереджене ставлення до себе з вашого боку. Чесність є невід’ємною частиною моральної поведінки, а довіра необхідна для встановлення добрих та міцних стосунків».