Спільна діяльність суб’єкта з групою є тим важливим фактором, який нерідко визначає ефективність взаємодії, а отже й культуру спілкування. Тому, бажаючи досягти позитивного результату у співробітництві з іншими, важливо продумати насамперед питання
його, організації.
Спільна діяльність у соціальній психології — це організована система активності індивідів, що цілеспрямовано взаємодіють з ме¬тою створення об’єктів матеріальної та духовної культури. Така діяльність неможлива без контактів між людьми і обміну інформа¬цією, думками, оцінками, почуттями тощо. її важливою рисою є спільна мета та передбачення результату, що відповідав би загальним інте¬ресам і сприяв реалізації потреб кожного з індивідів, які починають взаємодіяти. При цьому важливо спланувати та врахувати «доро¬бок» кожного в кінцевий результат.
Наші дослідження свідчать, що не кожна діада і не кожна група готові до спільної діяльності, до діалогу. Ця готовність має три ком¬поненти — мотиваційний, змістовний та операційний. По-перше, у людей може не виникнути бажання спільно працювати, думати або, скажімо, творити щось матеріальне чи духовне. По-друге, вони не знають, як разом працювати і спілкуватися, використовуючи діалог: обидва хочуть виконувати одну й ту саму частину роботи, кожен хоче, щоб діяльність відбувалася саме за його програмою, відповідно до його бачення ситуації і т. ін. І, по-третє, їхні знання, що потрібні в конкретній ситуації, помітно різняться як якісно, так і кількісно. Тому до спільної діяльності треба готуватись. І якщо група має лідера, то він має це враховувати.
Готовність до спільної діяльності в різних групах різна. Одні мо¬жуть бути готовими мотиваційно і не готовими операційно. Інші мають операційну й змістовну готовність, але не хочуть об’єднува¬тись у групу для досягнення спільної мети, хочуть працювати інди¬відуально або в іншій групі. Тому в кожному окремому випадку треба вирішувати, чи готові члени групи до спільної діяльності, й відповідно до цього добирати методи роботи. У менеджменті, на¬приклад, вважається, якщо група погано справляється зі спільною роботою, то в цьому винен керівник, бо він не підготував її до цьо¬го, не зміг спрямувати дії кожного і всіх разом.
Взагалі, спільна діяльність лідера і всієї групи — необхідна умо¬ва для встановлення взаєморозуміння, формування згуртованості групи та розвитку її членів. Наші дослідження показали, що це най¬вищий рівень взаємодії: Але бажано, щоб цьому передувало встанов¬лення взаємодії в підгрупах, спочатку як умовно спільної діяльності ;її членів. Саме тоді вони оволодівають необхідними діями та змістом, зокрема продуктивним діалогом. Це наче стартова сходинка для підйо¬му до спільної діяльності лідера з усією групою.
Для того щоб спільна діяльність дала позитивні результати, лідер має враховувати особливості поведінки людей у групі та етичні про¬блеми, які при цьому виникають. Без цього навряд чи спілкування буде результативним і відповідатиме належному рівню культури.
У країнах, де керівники фірм прагнуть підняти рівень культури ділового спілкування, розроблюють кодекси честі або норми пове¬дінки працівників. Наприклад, до керівників висуваються такі вимо¬сти: «ставитися до підлеглих з повагою»; «уважно вислуховувати підлеглих, особливо їхні пропозиції», «не обговорювати дії інших людей», «не просити підлеглих робити вам особисті послуги», «не позичати гроші у підлеглих» і т. ін. Спілкування підлеглого з ке¬рівником також визначається певними правилами: «до керівника треба ставитися з повагою, у міру демонструючи свою готовність до взає¬модії та виконання доручень», «не слід поводитись з керівником за¬надто запопадливо», «критичне зауваження керівника може мати сенс, атому варто подумати, де і в чому припущено помилку», «звертаю¬чись до керівника, доцільно вживати ту форму, якою користується більшість співробітників». Спілкування з колегами відповідно до встановлених правил регламентується, наприклад, так: «бути добро¬зичливим, ввічливим, привітним», «слухаючи уважно співрозмовни¬ка, доцільно показувати йому (позою або мімікою) позитивну ре¬акцію на нього», «не обговорювати на роботі свої домашні та особисті проблеми», «не розмовляти голосно, щоб не заважати іншим»
і т. ін.
У групах, де норми та правила спілкування розроблено й прий¬нято всіма її членами, поведінка кожного індивіда нерідко сприяє змінам у діях і почуттях інших, тобто має індивідуальний вплив.