Якби люди були однаковими, проблема розуміння одне одного, мабуть, не виникала б. Тоді б усі однаково мислили, говорили, діяли. Якби люди взагалі нічого спільного не мали, то й порозумітися вони не змогли б. Ще 1829 р. па це звернув увагу німецький філософ Ф. Шлейєрмахер. На його думку, взає¬морозуміння передбачає два моменти: спільність людей за духом і певні відмінності між ними.
Взаєморозуміння — це таке розшифрування партнерами повідом¬лень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Класичним прикладом цього є епізод із роману «Анна Кареніна» Л. Толстого, де Левін і Кітті спілкуються, пишучи одне одно¬му записки. Замість слів вони вживають лише початкові літери. Обоє [настільки добре відчували одне одного, що за цими літерами мог¬ли зрозуміти довгі фрази, якими розповідали про свої почуття.
Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, осмислення та співпереживання. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморо¬зуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та до поведінки інших — необхідна умова спільної діяльності. Підкоритись розумним нормам поведінки — перший крок до взаєморозуміння. Однак це не так легко, тому ми часто спосте¬рігаємо неадекватну поведінку людей (у транспорті, магазині, лікарні тощо). Згода як формальний рівень взаєморозуміння проявляється в різних видах спілкування: соціально-рольовому або анонімному, функціонально-рольовому, неформальному.
Розуміння як осмислення — другий рівень — це такий стан свідо¬мості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уяв¬лень і добраних засобів впливу. Без такого стану неможливо про¬довжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяль¬ності. Тут характерним є відчуття внутрішнього зв’язку, організова¬ності в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Розумінню як осмисленню сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кож¬ного. Бажання осмислити — ознака високих моральний якостей лю¬дини та її культури спілкування.
Взаєморозуміння як співпереживання передбачає здатність ура¬ховувати стан співбесідника. Той, хто перебуває у збудженому стані, має заспокоїтись, а той, хто перебуває у пригніченому стані, — акти¬візуватися. Стан людини можна визначити за експресією обличчя, жестами, позою, які дають змогу не лише побачити ставлення люди¬ни до співбесідника, а й до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального погляду слід розпізнати емоційний стан іншого. Це зробити легше, аніж маніпулювати своїм. Особли¬вого значення розуміння як співпереживання набуває під час не¬формального спілкування, зокрема сімейно-інтимного. Навіть якщо людина затамувала свою образу, роздратування або любов, вона все-таки плекає надію, що її зрозуміють. К. Станіславський писав, що зрозуміти — це означає відчути. Щоб досягти взаєморозуміння, ко¬жен має продумати, що він хоче сказати іншому, знайти слова, які б донесли його думку, і розшифрувати інформацію (словесну та несловесну), яку свідомо і несвідомо передав йому інший.
Під час спілкування люди постійно обмінюються інформацією. Опитування показало, що обмін інформацією — одна зі складних проблем у роботі з іншими, управлінні ними. Але до свідомості іншої людини потрапляє не вся інформація, яка передається. У результаті досліджень встановлено: якщо всю задуману людиною інформацію прийняти за 100%, то словесної форми набирає лише 90% цієї інформації, людина висловлює лише 80% задуманої інформації. Водночас інша людина вислуховує тільки 70% цієї інформації, а розуміє 60%. У пам’яті ж іншої людини залишається лише 24%.
Знаючи це, кожний співрозмовник для досягнення повного взає¬морозуміння має дуже відповідально ставитися до передавання інформації та її осмислення. Тому під час спілкування варто перевіряти ефективність передавання інформації та її розуміння. Люди, які дотримуються моральних норм і психологічних правил спілкування, у таких ситуаціях обов’язково попросять повторити сказане. Непо¬гано поставити запитання типу: «Якщо я Вас правильно зрозумів, Ви хотіли сказати, що…» А той, хто передає інформацію, намагати¬меться вживати загальновідомі терміни, користуватиметься зрозумі¬лою для співрозмовника мовою, враховуючи його інтелектуальний рівень.
Під час спілкування люди осмислюють не лише словесну інфор¬мацію. Спостерігаючи за поведінкою одне одного, на основі несловесної інформації й контексту людських взаємин вони начебто «читають» те, що приховано за словами співбесідника (у сфері його мотивації, моральності, свідомого, несвідомого і т. ін.).
Взаєморозуміння — це сфера людських взаємин, де тісно пере¬плітаються пізнавальні процеси та емоції, соціально-психологічні пра¬вила та етичні норми. Іншими словами, це не тільки розуміння інфор¬мації, її передавання, приймання, а й розуміння іншого як особистості з її потребами, інтересами, установками, переживаннями, досягнення¬ми і поразками, з її бажанням виглядати гідно та привабливо в очах інших, бути значущою фігурою для них і т. ін. Перший з описа¬них аспектів розуміння дуже важливий у ділових, другий — у міжособистісних взаєминах, особливо в інтимно-сімейному житті.
Той, хто передає інформацію, має знати, що розуміння її іншими залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладу, вміння стимулювати іншого до думки у процесі приймання та осмислення інформації.