Розглянемо характеристику «говоріння», тобто механізми мовлення, побудови висловлювань, індивідуальні особливості людини, що говорить.
Феноменологія мовлення надзвичайно різноманітна. Це і особливості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асоціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, вияв певного ставлення до співрозмовника.
Побудова висловлювання — це розв’язання конкретних комуні¬кативних завдань відповідно до мети мовлення і особливостей си¬туації. Для цього за допомогою мовлення треба стимулювати співроз¬мовника до створення внутрішнього образу, подібного до того, який йому передається.
Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є діалог і монолог. Ефективним може бути спілкування, в якому викори¬стано як діалог, так і монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу. Останній розглядається як онтогенетич¬но більш пізній, більш складний етап розвитку мовлення.
Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особли¬вості. На відміну від діалогу монолог паче передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так звані діалогічні відносини, про які так переконливо писав М. М. Бахтін: «Діалогічна реакція персоніфікує всяке висловлювання, на яке реагує» . У двоголосому слові, в репліках діалогу чуже слово, позиція враховуються, на них реагують. І саме це є основною, порівняно з монологом характеристикою діалогу. Виходячи з цієї особливості діалогу нині вибудовуються нові концепції пізнання, мислення, навчання, управління тощо. При Цьому враховується, що внутрішній діалог відіграє важливу роль в індивідуальному мислительному процесі, а зовнішній — у спільному розв’язанні завдань. Зовнішньому діалогу, який так потрібний для спільної мислительної діяльності партнерів, насамперед дітей, студентів, необхідно спеціально вчити . Тому нині одним із прин¬ципів перебудови навчання у школі та вузі є принцип діалогізації
педагогічної взаємодії.
Річ у тім, що монолог — це нерівноправність щодо обміну інформацією. Тут домінує один, наприклад викладач, керівник, менеджер. Він є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді, слугує еталоном наслідування. Така взаємодія передбачає лише поверхневе, частинне розуміння та прийняття особистостей тих, з ким спілкуються. Діалогічна взаємодія — це особистісно рівноправні позиції, співпраця, де домінують мотиви самоактуалізації та саморозвитку співрозмовників.
При будь-якій комунікації розрізняють рівень змісту та рівень взаємин. Щоб чіткіше зрозуміти відмінність між ними, розглянемо такий приклад: підлеглий звертається до керівника з проханням дозволити йому скористатися автомобілем для того, щоб доїхати до аеропорту (рівень звернення). Керівникові в цей час також буде потрібна ця машина, водночас йому хочеться допомогти (рівень взаємин). Така нероздільність цих двох рівнів комунікації у свідомості є нерідко причиною непорозумінь між людьми, міжособистісних конфліктів, а також маніпулятивних ігор, у які втягуються партнери.
Відомо, що майже 40 відсотків мовленнєвого тексту виголошується з тим, щоб передати ставлення, взаємини. Це — позиції, думки, ситу¬ативна самооцінка, дистанція спілкування, встановлення психологіч¬ного контакту, рольовий та соціальний статус. На основі вивчення мовленнєвого впливу в умовах публічної дискусії (парламентські виступи) отримано ще виразніший результат: 64 відсотки всіх прийомів впливу належать до таких, коли передається певне став¬лення однієї людини до інших або до змісту їхнього мовлення [6]. Це виявляється у підкресленості значення обговорюваної проблеми, дискредитації опонента та його думки, завищенні значущості власно¬го ставлення до проблеми і т. ін. Навіть у межах раціональної дис¬кусії велику роль відіграє особистість відправника, його установки, емоційні особливості та комунікативні здібності. Суб’єктивний ха¬рактер сприймання тих, хто слухає, їхня упередженість також впли¬вають на хід дискусії, на полілог.
Встановлено, що незбіг чи конфронтація позицій нерідко підштов¬хують партнерів перейти на інші рівні змістовної активності, а це, у свою чергу, виливає на розвиток динаміки їхніх взаємин. Загалом суперечність у динаміці двох зазначених ліній комунікації розгляда¬ють як силу, що сприяє розвитку полілогу.
Ураховуючи викладене, треба розібратися в тому, яку активність кожен із нас виявляє під час діалогу чи полілогу, і в тому, який конкретний внесок зробив кожний в обговорення. Добре, коли ак¬тивність проявляється на рівні моральності, тоді вона сприяє взаємо¬розумінню та досягненню мети. У противному разі бажано «виокрем¬лювати» людей від проблеми, щоб обговорення було ефективним. Наприклад, є два учасники полілогу А та В. Перший з них А — схильний до опозиції і прагне ухилятися від прийняття рішення. Він нічого не робить для того, щоб наблизити протилежні позиції, не наполягає на своїй. Другий учасник В також полюбляє такий рівень взаємин, де протиставляються думки. Але він активно перероблює інформацію, що надходить під час обговорення, вибудовує свою ана¬літичну концепцію і прагне донести її через переконання до інших учасників розмови. Отже, В на відміну від А дотримується мораль¬них принципів і норм, тому його внесок у досягнення спільної мети не тільки помітний, а й ефективніший. Як випливає з наведеного прикладу, переконання як засіб впливу відіграє тут важливу роль.